Попси попса

Попси попса (vol. 5)

олександр ковальчук,  9 червня 2015

Варіанти продовжують більш-менш традиційний огляд нетрадиційної львівської попси.

Євромайдан мав принести спраглій львівській культурі хоч якісь натяки на те, що так давно очікували пророки – фонтануючий оргазм нових звуків, нових відкриттів та нових проривів.

Януковича, Сала і Сех вже не має (отже й не має тих, хто міг би заважати розвитку патріотичної львівської музики у культурній столиці України), а керівничка управління культури Львівської міської ради Ірина Подоляк стала нардепкою.

І хоча Львів вже давно не є культурною столицею України (бо культурна столиця України – це Погулянка), але у ньому періодично дріботять та копошаться різні колективи, гурти, групи та виконавці.

Науці невідомо, що аж так вплинуло на підвищену активізацію львівської попси. Можливо, що це війна. Але також, можливо, що це – агонія туристичного Львова.

Ледве не щодня з'являються нові кліпи, ледве не щовечора – концерти, і ледве не щоночі – підвальні квартирники.

Закономірно, що така активність львівської попси приносить і деякі покручні результати.

Мері "Теплий дощ"

Львівський колектив Мері, після того, як їх почав цитувати міський голова міста Андрій Садовий, вирішив з тієї великої (всеукраїнської) радості ще й поблатувати, тобто побатярувати місцевою говіркою.

Орієнтири у цій львівській парафії більш чи менш зрозумілі – катастрофічно невдалий альбом Братів Гадюкіних, лише інкольні концерти Віктора Морозова та покинута ніша покійного Скрябіна.

На превелике щастя колективу Мері, сказати (проспівати) чогось нового тут не можна і навіть не потрібно, бо усе вже зроблено до них. Мері стійко (і навіть боязко) тримаються берега (а цим вони завжди й займалися) і навіть не намагаються хоч на мить порушити богомдані інтонації місцевого батярства, тобто перед слухачами – фейковий (комфортний) варіант місцевої хуліганки без особливих наслідків для тілесного здоровля.

Уся ця літеплість гурту Мері якось собі нагадує трек БГ "Волосся на долоні" і навіть місцями апелює до совково-доречної пісні "Крутится, вертится шар голубой".

Можна навіть подумати, що вони (Мері) чули новий альбом Mando Diao "Aelita" (2014), де колишні шведські пост-панкери дають Деміса Русоса чи вони (Мері) знають про існування групи The Coral періоду альбому "Roots & Echoes" (2007).

Талантів дівчинки Мері вистачає лише на таке епігонство без гумору і тому такої одноразовості вистачить хіба що на один альбом ретро-закосів, а для Львова – це вже дуже багато.

Дзідзьо "3 в 1"

Поки одні товчуться на місці, то інші – ідуть вперед та з піснею. Після "Павука" Дзідзьо все вище та вище підносить горизонт власних можливостей.

Актуальний текст все краще та краще, ніж деякі попередні, і з потрібним (ідеальним) градусом мобільної іронії.

Іронії у Дзідзя вистачає навіть для того, щоб посягнути на святе, на псевдо-романтику Вакарчука та його Ельзи. Тобто у цій потрійній іпостасі Дзідзьо – це ОЕ, але з гумором (чимось винятково неможливим у треках Вакарчука за його життя).

Поки Вакарчук невдало піариться на концерті гурту 5'ніцца (культовішого та кращого, ніж його Океан Ельзи, колективу), то Дзідзьо зазіхає на його його все, і це все звучить краще, ніж переважна більшість того, що Вакарчук зробив після "Моделі".

Поки Вакарчук пафосно зазіхає на Вудкіда, то Дзідзьо іде та піднімається правильним шляхом, безжально обстьобуючи усе рагульське та змертвіле.

Ще трохи і він підніметься на рівень кращих зразків Скрябіна та Братів Гадюкіних, хоча так як вони зараз не варто, бо потрібно дещо інакше. І схоже, що Дзідзьо це розуміє.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.