14 квітня 2017

Забудуй мене скрізь

Як у Львові процвітає будівельний бізнес та яким чином в історичній частині міста з'являються нові незаконні споруди.

З кожним роком у Львові з'являється, наче грибів після дощу, все більше новобудов. На перший погляд така тенденція є цілком закономірною, зважаючи на туристичну привабливість міста та передове місце Львова на українському ринку нерухомості.

Тому й не дивно, що з кожним днем стає все більше охочих спорудити у місті готель, чергову кав'ярню чи новий житловий комплекс. 

Такі пориви підприємців були б правильними і викликали б у львів'ян підтримку, якби ненаситні забудовники не стали нищити історичну частину міста, зводячи там багатоповерхові модерні споруди. Натомість сьогодні будь-яке будівництво у центральній частині міста завжди викликає у мешканців та активістів спротив.

Побувавши на одному із семінарів щодо охорони історичної спадщини у Львові, Варіанти дізналися від місцевих активістів про те, як забудовують історичну частину міста, яка входить до списку світової спадщини ЮНЕСКО.

З чого все розпочиналося

Про скандальні забудови та встановлення меж історичної частини Львова розповів Варіантам архітектор-реставратор, доцент кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Національного університету "Львівська політехніка" Василь Петрик.

Василь Петрик

Історичну частину Львова вперше виокремили та взяли під опіку у 1975 році. Саме тоді Рада міністрів УРСР ухвалила постанову "Про створення Державного історико-культурного заповідника у Львові".

"Ідеєю створення Державного історико-культурного заповідника було зберегти історичний центр, тобто середмістя Львова та княжий Львів – Високий замок і Підзамче. Його підпорядкували Львівському обласному виконкому. Але в якій мірі підпорядкували? Створили дирекцію заповідника з утриманням штату за рахунок видатків бюджету області, але насправді будь-які зміни і будь-яку діяльність стосовно заповідника потрібно було обов'язково погоджувати з тодішнім центральним органом влади, Радою міністрів УРСР, і, відповідно, з Міністерством культури та Держбудом. Тобто вже зі самого початку була закладена певна ієрархія стосунків і діяльності для такої структури", – розповідає Василь Петрик.

Тоді, у 1975 році, у Державному історико-культурному заповіднику (ДІАЗ) Львова було 27 об'єктів, спеціально для цього також розробили опис його меж.


Серед об'єктів Державного історико-культурного заповідника були архітектурний ансамбль на площі Ринок (7 будинків), Вірменський і Катедральний собори, каплиця Боїмів, костел Єзуїтів, Арсенал, Порохова вежа, Успенська церква, вежа Корнякта, костел Марії Сніжної тощо.

У 1990 році виконавчий комітет Львівської обласної ради оголосив історичну забудову XII-XX ст. історико-культурною заповідною територією. Втім вже у 1991 році заповідник реорганізували, де-факто передавши його з обласного підпорядкування у міське.

Таким чином дирекція ДІАЗу стала управлінням охорони історичного середовища Львівського міськвиконкому (тепер – Львівської міської ради).

"Але таке рішення не було погоджене з Кабміном. Тому це є декларативне рішення, на основі якого й утворили управління охорони історичного середовища міськради. Виходить, що за документами заповідник є, проте його структури ліквідовані. І центральний орган виконавчої влади на це не зреагував жодним чином", – наголошує Василь Петрик.


Землі Державного архітектурного заповідника, згідно з Земельним кодексом, належать не Львівській міськраді, а самій державі. Тому активісти вважають, що мерія ними розпоряджається незаконно.

У 1998 році питанням включення Львова до Списку світової спадщини ЮНЕСКО займалось саме управління охорони історичного середовища.

Саме таку панораму Львова включили до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Проте за словами архітектора, Львів давно вже так не виглядає.

Включення Львова до списку ЮНЕСКО відбувалося за двома критеріями: за цінністю міської структури, архітектури, художніх традицій, подібним до середньовічних міст Європи, а також за політично-комерційним впливом культурно-етнічних груп, які проживали у місті.

Тобто цінністю для ЮНЕСКО є не так самі архітектурні споруди, як історичний внесок тих етнічних груп, які жили у Львові, – євреїв, вірмен, поляк, українців тощо.

"Львів є добрим прикладом східноєвропейського міста, яке зберегло середньовічну міську топографію і майже неушкоджену вуличну мережу, релігійні та світські будівлі високої якості. Щодо включення Львова до культурної спадщини ЮНЕСКО, то до списку увійшов Ансамбль історичного центру міста", – веде далі Василь Петрик.

Ансамбль історичного центру Львова складається із двох частин: центральної, яка поділяється на середмістя, Високий замок, Підзамче та собор св. Юра, а також буферної зони, яка також вказана у номінативному документі Комітету всесвітньої спадщини. 


Буферна зона – зона, що навколо об'єктів архітектурної спадщини. Відповідно, забудова у ній є також обмеженою.

Територія ансамблю історичного центру складається зі 120 га середньовічної й ренесансної частини Львова та території собору св. Юра на Святоюрській горі. Натомість буферна зона Ансамблю історичного центру визначена межами історичного ареалу і становить понад 2000 га.

Згодом, у 2005 році, Львівська міськрада затвердила історичний ареал міста, проте Міністерство культури його не погодило. Через це управління охорони історичного середовища вирішило звернутися на пряму до Комітету світової спадщини із проханням скоригувати межі буферної зони так, щоб вона відповідала межам новозатвердженого історичного ареалу.

"Комітет світової спадщини відповів, що не проти цього, але міськрада мала надіслати документ із межами скоригованої буферної зони, які вже погодили вищі державні органи. І без історичного ареалу, бо в ЮНЕСКО такого поняття навіть не існує. Я знаю, що управління охорони історичного середовища робило кілька спроб для коригування меж буферної зони, але отримувало відповідь з вимогою надіслати у ЮНЕСКО точний план із нанесеними координатами і визначеною площею, задекларованою у номінації. Втім виявилося, що площа, згідно з описом меж міськради, і площа номінації не збігаються", – пояснив Василь Петрик.

Жовтий колір – Ансамбль історичного центру Львова, занесений до ЮНЕСКО; синій – історичний ареал, визначений міськрадою; фіолетовий колір – буферна зона.

Проблеми із визначенням меж об'єктів культурної спадщини пов'язані, на думку Василя Петрика, також із тим, що у 2010 році Львів затвердив генплан фактично без історико-архітектурного опорного плану.

"До генплану просто додали таке креслення, яке називається "Проект зведених зон охорони історичного середовища міста Львова". Його вважають частиною історико-архітектурного опорного плану. Тобто це так, як би з цілого документу витягнути один аркуш, додали до генплану і відправити його до Києва на погодження, – пояснює Василь Петрик. – Я знаю, що генеральний план Львова затверджений із умовою, що управління охорони історичного середовища погодить у Мінкультури історико-архітектурний опорний план Львова. Його нібито подали на затвердження, але ніхто не знає, де він є, і чи існує в принципі такий документ у Львові. На мою думку, історико-архітектурного опорного плану Львова не існує. Сьогодні ми лише маємо певні документи, які не мають легітимного погодження, і ними керуються зараз державні органи. Пам'яткоохоронцям та активістам теж приходиться ними користуватись". 

Незважаючи на те, що Державний історико-культурний заповідник (ДІАЗ) у Львові реорганізували на початку 1990-х, у 2009 році Кабмін розпорядився його відновити. Відтак до 2010 року потрібно було визначити межі ДІАЗу, враховуючи межі архітектурних ансамблів і комплексів пам'яток, що включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

"Межі заповідника у Львові спланували змінити так, щоб накласти їх на межі об'єктів світової спадщини. Виконання такого рішення поклали на обласну адміністрацію, так само вона мала захищати заповідник від загрози знищення, руйнування і пошкодження. Тобто Кабмін просто переклав відповідальність на Львівську обласну держадміністрацію", – уточнює архітектор.

У 2013 році у Львові знову спробували визначити межі Ансамблю історичного центру, що охороняється ЮНЕСКО. Інститут пам'яткоохоронних досліджень, Інститут геоінформаційних систем і управління охорони історичного середовища міськради зробили схему меж об'єкта світової спадщини згідно з номінаційними документами.

Саме цей документ визначає межі з точними координатами об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО.  І площа становить не 120 га, як це зазначалось, а 150 га.

Відтак згідно з цією документацією, в Ансамбль історичного центру Львова входить частина парку "Знесіння".

І як наголошує Василь Петрик, частина вул. Довбуша, 15, де зараз намагаються спорудити житловий комплекс, також належить до зони охорони ЮНЕСКО.

Кульмінацією у ситуації з Державним архітектурним заповідником у Львові та встановленням чітких меж історичної частини міста є розпорядження голови Львівської облдержадміністрації Олега Синютки від 5 травня 2015 року.

У ньому очільник Львівщини розпорядився припинити діяльність юридичної особи – заповідника – шляхом ліквідації.

"Тобто щоб виконувати таку важливу функцію як збереження пам'яток у Львові, заповідник просто ліквідували. І з 2015 року тривають судові процеси, були неодноразові спроби пояснити Олегові Синютці, що це рішення є, м'яко кажучи, не дуже добрим. Громадські діячі та активісти зверталися до Мінкультури з цього приводу. Відповідь надійшла нам така: Львівська облдержадміністрація є уповноваженою ліквідовувати ДІАЗ із метою задоволення державних та суспільних потреб. І це все незважаючи на те, що ще у 2009 році Кабмін розпорядився відновити у Львові заповідник", – підкреслює Василь Петрик.


В. Петрик: "Сьогодні у Львові немає історико-архітектурного опорного плану міста, відсутній план управління об'єктів світової спадщини. Також не існує легітимного органу управління об'єктами світової спадщини, Державний історико-архітектурний заповідник ліквідували. Тому, відповідно, маємо сьогодні повну вакханалію і абсолютну безвідповідальність за знищення пам’яток ЮНЕСКО".

Втім нещодавно ситуація із Державним історико-архітектурним заповідником у Львові, здається, зрушила із мертвої точки.

6 квітня Олег Синютка підписав розпорядження, згідно з яким при Львівській ОДА створили робочу групу із представників громадськості, яка напрацьовуватиме пропозиції щодо відновлення заповідника.

Скандальні забудови Львова

Нові об'єкти щоразу з'являються як у буферній зоні пам'яток світової спадщини ЮНЕСКО, так і в історичній частині Львова. Для будівництва у таких частина міста потрібно обов'язково отримати дозволи від органів місцевої влади та Міністерства культури України.

"Сьогодні на території об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО ми маємо величезне кільце з забудовами. Це є плановані забудови, деякі з них ще не реалізовані, проте всі ці території вже є під великою загрозою. Зрештою, у Львові такі речі плануються наперед, зважаючи на багато чинників", – розказує Василь Петрик.

За словами архітектора, якраз у буферній зоні розташований торговий центр "Роксолана" братів Дубневичів.

Його зведення є відновленням фасадів пам'ятки висотою у 3 поверхи. На ділі будівля має чотири поверхи на головному фасаді, а також п'ять у вигляді так званої "мансарди". Василь Петрик зауважує, що даний об'єкт не отримав погодження в центральному органі охорони культурної спадщини.

Зі спорудженням в серці Львова нових об'єктів, зокрема нових готелів, пов'язаний ще один відомий в місті приватний підприємець. Як зазначає Василь Петрик, до будівництва на пл. Ринок, 7 – вул. Староєврейській, 9 безпосередньо залучений депутат міської ради Григорій Козловський. Він також є власником готельно-ресторанного комплексу "Святослав", "Гранд готель" та "Королівської пивоварні".

"Пл. Ринок, 17 – вул. Староєврейська, 9 – знаменитий об'єкт Козловського. Просто посеред кварталу взяли й спорудили нову будівлю абсолютно без жодних погоджень міста чи області, зате з погодженням Міністерства культури. Більше того, знищили дуже цінну ділянку в центрі Львова без проведення археологічних розкопок", – наголосив Василь Петрик.

Ще один об'єкт Григорія Козловського – пл. Ринок, 36. Саме тут, у колишній польській кам'яниці Ґелязинівській (середина XVIII ст.), у 2015 році розпочали будівництво нового готельного комплексу.

Як зазначав сам Козловський, на пл. Ринок, 36 мали звести п'ять ресторанів із велетенським акваріумом, де мали би плавати акули

"Будівельники звели суцільний залізобетонний каркас, таким чином вичистивши всю структуру пам’ятки зсередини, а як показуху для туристів залишили фасад. А це, до речі, пам'ятка архітектури національного значення! І її повністю зруйнували. Це просто вища міра кримінальної відповідальності", – обурюється Василь Петрик.

За словами архітектора, незважаючи на те, що суд постановив відновити пам'ятку архітектури, підприємець таке рішення проігнорував.

Також із руки Григорія Козловського у проїзді Крива Липа збудували новий корпус "Гранд готелю".

"Будівництво нового корпусу "Гранд готелю" на 9 поверхів погодили лише у Міністерстві культури. Частина цього будинку розташована на території пам'ятки архітектури – Музею етнографії та художнього промислу", – підкреслює Василь Петрик.

"Гранд готель" на Кривій Липі

Ще однією скандальною забудовою є скляний готель "Ібіс" на розі вулиць Франка-Шухевича. Львівська міськрада погодила будівництво на 6 поверхів, а спорудили всі 8.

Зважаючи на те, що дана територія відноситься до буферної зони, Міністерство культури не давало дозвіл на таке будівництво. 

Готель "Ібіс" на розі вул. Франка-Шухевича


На території об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО не те, що будувати що-небудь без погодження у міськраді та Мінкультури не можна, реставрація даху чи будь-які зміни фасаду вже є незаконними. Популярний у Львові холдинг "Фест", за словами Петрика, також не має погоджень на реконструкції дахів.

Ще одним скандальним об'єктом того ж "Фесту" є популярна серед туристів "Копальня кави", що на пл. Ринок, 10. Як наголошує Василь Петрик, знамените кафе облаштували у палаці Любомирських XVIII століття, який є пам'яткою архітектури національного значення.

"Договір на використання цього приміщення під кафе погодили з управлінням охорони історичного середовища міськради, а також із Міністерством культури. Проте жодних археологічних досліджень тут не проводили. Сама очільниця управління Лілія Онищенко-Швець пояснювала всім, що замовнику невигідно проводити археологію через те, що вона є дуже дорогою. Більше того, відомий дворик у "Копальні кави", де проводять різні концерти, замостили бруківкою і перетворили у такий собі вокзал без жодних легітимних документів", – заявив Василь Петрик.


В. Петрик: "Близько 80% історичних будинків і пам'яток архітектури на території об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО у Львові не реставровані, як би це мало бути, а реконструйовані і перебудовані без жодних археологічних досліджень. Через це Львів втратив значну частину цінної інформації".

Як наголошує архітектор, останні кілька років у центрі Львова таки почали проводити локальні археологічні дослідження, проте сьогодні вони, як крапля в морі.

Унікальним прикладом проведення розкопок в історичній частині Львова є підвали колишньої кам’яниці Петровичівських (XVII ст.), що на вул. Сербській, 3.

Через те, що власники допустили археологів до старовинних підвалів, їм вдалося виявити керамічний посуд та його уламки і навіть старі водогінні системи Львова.

Втім, мабуть, найбільшою перемогою археологів стали дослідження під час будівництва готелю на вул. Федорова, 22-28.

"Насправді публічно курував це питання у міській раді тодішній заступник міського голови Олег Синютка. І цікаво те, що під будівництво цього несанкціонованого готелю місто віддало в оренду землю, виділивши при цьому під необхідні роботи цілу вулицю. Фактично всю вулицю здали в оренду під будівництво, уявляєте? До речі, вона і по сьогодні перекрита", – продовжує Василь Петрик.

За його словами, археологи  домоглися дозволу на проведення розкопок на місці будівництва. Незважаючи на те, що опрацювали вони лише 20% території, фахівці виявили на вул. Федорова, 25 унікальні підвали XV століття.

вул. Федорова, 25 сьогодні

"Як виявилось, планування міста до пожежі у 1527 році абсолютно відрізнялося від мурованого Львова. Більше того, завдяки археологічним дослідженням вдалося з'ясувати, що на місці майбутнього готелю колись був палац короля Ягайла. Тобто у Львові проявляється і литовська культурна спадщина. Наголошу, що все це виявили лише на 20% території, на яких проводились розкопки. Всю решту території будівельники просто знищили. І це жахливо, адже таку поведінку ініціювала сама міськрада, відстоюючи цього забудовника будь-якими способами й надаючи різні погодження", – розповідає Василь Петрик.

унікальні підвали XV століття, які віднайшли на вул. Федорова, 25


В. Петрик: "Сьогодні всі теорії про походження Львова та його планування руйнуються через те, що археологи насправді не мали змоги проводити масштабні дослідження. Не можна говорити про XV століття по будинках XVIII століття. У місті обов'язково потрібно проводити розкопки, але про це, на жаль, ніхто не говорить".

Спорудження готелю на вул. Федорова, 22-28 припинили через відповідне рішення суду. Натомість на місці будівельних робіт залишився котлован, що слугує великим водозбірником. А він, у свою чергу, призводить до поступової руйнації цілого історичного кварталу.

"Міськрада нібито створила навіть якусь експертну групу, що займатиметься цим будівництвом на вул. Федорова. Впевнений, що і надалі там відбуватиметься бозна-що, адже ніхто ні з ким радитися не буде, тим більше з Комітетом всесвітньої спадщини", – підсумовує Василь Петрик.

Особливу увагу архітектор звертає на меморіальний проект "Простір синагог" – законсервовані залишки синагоги Золота Роза та фундаменту єврейського Будинку навчання Бет Мідрашу. Призупинення будівництва готелю на вулиці Федорова, 22-28 пов'язане саме із Простором синагог.

Взимку 2016 року Міністерство культури України відкликало своє погодження на консервацію Бет Мідрашу, яке видало у 2015 році. Натомість Простір синагог у Львові офіційно відкрили через півроку після відмови.

Директор Центру "Єврейське відродження" Мейлах Шейхет активно протестував проти зведення Простору синагог. Єврейська спільнота у Львові стверджувала, що синагоги Золота Роза і Турей Загав (вул. Федорова, 27) разом із землею є їхньою сакральною власністю, відтак боялася, що на місці Простору синагог з'являться незаконні споруди.

"Сакральні будівлі для молитви та земля, на якій знаходяться сакральні місця поховань, є повною власністю єврейської громади Львова, причому перебували у цій власності протягом декількох століть, а зараз їм загрожує небезпека стати жертвою незаконної забудови й так званої "реставрації", ініційованою діючою міською радою Львова", – заявляв Мейлах Шейхет.

Василь Петрик вважає Простір синагог яскравим прикладом ігнорування міською радою думки єврейської громади, місцевих реставраторів, археологів, членів Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам'яток і визначних місць (ІКОМОС).

"На Простір синагог позитивно відгукнувся паризький ІКОМОС, але в той час проект не отримав погодження від Міністерства культури України. Львівська міська рада добре знала, з ким потрібно співпрацювати і контактувати в ЮНЕСКО, аби погодити такий проект. Це є яскравим прикладом того, що мерія вміє комунікувати з Європою, але лише тоді, коли це в її інтересах", – пояснює Василь Петрик.

Архітектор вважає, що отримавши ґрант від Німецького товариства міжнародного співробітництва GIZ (75% від усієї вартості проекту), Львівська міська рада вдало провела піар-кампанію Простору синагог, до якої залучила лише потрібних їй людей.

"У Львові проводили багато презентацій, прес-конференцій, у засобах масової інформації активно обговорювали ідею Простору синагог. Але на всі ці заходи місто не запрошувало представників українського ІКОМОСу, єврейської громади, бо вони просто були непотрібні через свою іншу думку", – підкреслює Василь Петрик.

Також науковець наголошує, що Комітет світової спадщини ЮНЕСКО ще у 2015 році виніс рішення, у якому закликав Львів розробити генеральний план реставрації єврейського кварталу.

"Насправді єврейський квартал у Львові є набагато більший, аніж територія Простору синагог. У реальний квартал входить якраз та територія, яка охоплює незаконне будівництво готелю на вулиці Федорова, 22-28. І ця територія потребує проекту регенерації. Його, до речі, розробив інститут "Укрзахідпроектреставрація", там є направду цікаві об'єкти. Але все це, на жаль, сьогодні не виходить за межі ініціатив", – додає Василь Петрик.


В. Петрик: "Ще однією з надзвичайно важливих проблем історичної частини Львова є те, що під час робіт у пам'ятках архітектури деталі, які є частиною історичної спадщини, просто вивозять без погоджень, без нагляду невідомо куди. Такі випадки, в основному, відбуваються у житлових будинках, які переважно є пам'ятками архітектури національного значення".

На території об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО також популярним є самовільне зведення мансард чи додаткових поверхів. Через це в самому центрі міста відразу впадають в око ті новобуди, які розташовані вище, аніж довколишні споруди. Таким чином вони псують візуальне сприйняття архітектури в історичній частині Львова.

"Наприклад, вул. Звенигородська, 6 – це знаменита "шпаківня" біля костелу Марії Сніжної (розташований поруч із ринком "Добробут", – ред.). Мало того, що тут за погодження Мінкультури добудували два поверхи, так ще й самовільно облаштували таку собі "шпаківню". Також нове будівництво знову вилізло зразу біля костелу. Зауважу, що це все є територією об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО, це навіть не буферна зона", – наголошує Василь Петрик.

На вул. О. Кольберга, 3а, яка входить у буферну зону об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО, з'явився багатоповерховий житловий будинок. Більше того, його звели впритул із пам’яткою архітектури (стародавньою віллою). Це викликало критичні зауваження експерта ЮНЕСКО у 2012 році. Втім зараз, за словами Василя Петрика, на будинку з'явились нові поверхи.

"Коли приїжджав експерт ЮНЕСКО до Львова, то начальниця охорони історичного середовища міськради Лілія Онищенко-Швець переконувала його, що ця багатоповерхівка не перевищує висоту 18 метрів. Сьогодні це є 9-поверховий будинок, який повністю перекриває перспективи костелу Марії Магдалени", – підкреслює Василь Петрик.

Ще одна скандальна у Львові багатоповерхівка – на вул. Личаківській, 33а. Як наголошує архітектор, вона абсолютно не вписується у місцеву архітектуру і перекриває вид на історичну частину Львова. Сам міський голова Андрій Садовий обіцяв, що зайву висоту будинку знесуть.


В. Петрик: "У Львові немає жодних легітимних охоронних зон, ні зон візуального впливу, на які можна було б посилатися. Виходить, якщо немає нічого затвердженого, то можна будувати й надбудовувати, де хочеш і як хочеш? Тому ми маємо таку критичну ситуацію з незаконними забудовами".

"Знамените львівське ноу-хау – будинок на вул. Підмурній. Погоджено було будівництво 3-поверхового будинку з мансардою. А насправді – всі 6 поверхів плюс мансарда. Але найбільша унікальність цього об'єкту в тому, що цей жах видно зі самої пл. Ринок. Також це одоробло перекриває вид на всю вул. Краківську", – зауважує Василь Петрик.

Підприємці взялися будувати житлові будинки у Львові і на території колишнього гетто. На вул. Лемківській, 9а звели 9-поверховий будинок без жодних дозвільних документів.

Добралися підприємці і до забудови на території відомої у Львові "Народної лічниці" ім. Митрополита Андрея Шептицького, що на вул. Озаркевича, 4.

"Лічниця ім. Андрея Шептицького – це пам'ятка архітектури XVIII століття. Нам вдалося зупинити на цьому місці будівництво, завалити паркан і змусити забудовника забратися звідти. Але тільки через те, що на той час був Майдан, і ми встигли вчасно відреагувати. Натомість сьогодні замість лічниці стоїть руїна, відновлювати яку забудовник не збирається", – підкреслює Василь Петрик.

Ще одна скандальна забудова розташована на вул. Чайковського, 31. За попередніми даними, на цьому місці мав би з'явитись сучасний скляний кіноцентр та торгівельний центр.

Як пояснює Василь Петрик, Міністерство культури погодило дозвіл на будівництво. Опираючись на нього, забудовник й розібрав історичний будинок, де раніше діяла редакція газети, в якій працював сам Іван Франко. Натомість у Львівській міській раді запевняли, що управління охорони історичного середовища не видавало підприємцю жодних дозволів, що насправді він їх підробив.

Втім крапку у цій справі поставили місцеві мешканці та активісти: через постійні протести будівництво наразі припинили.

"Багатоповерхівка на Снопківській, 18 – це взагалі апофеоз нашого Львова. В історичній частині міста, зауважу, навіть не в буферній зоні, будівництво проводили без жодного дозвільного документу. Була велика кількість судів, бійки з місцевими мешканцями, які, зрозуміло, що протестували. На жаль, ні прокуратура, ні поліція цього не бачить. У нас взагалі чиновники не бачать незаконного будівництва", – зазначає Василь Петрик.

Ще у 2013 році Комітет всесвітньої спадщини вимагав від Львівської міської ради звіт щодо стану збереження об'єктів історичної спадщини.

"Місто надало оновлений звіт, але інформації було недостатньо, оскільки у ньому написали про загальну культурну діяльність Львова. До прикладу, про те, що відбувся конкурс віршів Шевченка, виставка якихось малюнків, розповіли про відреставровані брами та певні локальні позитивні моменти. Проте найголовніше – про стан реальних проблем із незаконними забудовами – ні слова", – зазначає Василь Петрик.

Як пояснила Варіантам голова громадської організації "Андріївсько-Пейзажна ініціатива" (Київ) Марина Соловйова, ЮНЕСКО не знає реальний стан об'єктів культурної спадщини, а також про несанкціоновані забудови в історичній частині Львова. А все через те, що Україна подає викривлені звіти.

"Нацкомісія у справах ЮНЕСКО разом із Міністерством культури України подають до комітету Світової спадщини звіти, у яких практично не висвітлюють ті реальні проблеми, що виникають з об'єктами культурної спадщини. Вони звітують, що у нас все добре, все відбувається згідно з Конвенцією ЮНЕСКО, і жодних порушень немає. Саме тому громадські організації спільно з експертами готують власні звіти, які справді репрезентують ті проблеми, які існують на території пам'яток чи в буферних зонах", – розповіла Марина Соловйова.

Втім, як зауважує Василь Петрик, на його звіти щодо стану забудов історичної частини Львова та буферної зони ще ніхто не відреагував.

"Я регулярно моніторю ситуацію у Львові, оприлюднюю свої звіти і серед громадськості, і надсилаю в Міністерство культури. Але жоден із міністрів культури України чи їхніх заступників дотепер не відреагував", – із сумом констатує науковець.

Руїни заводу газової апаратури (XIX ст.)

Як зауважує голова громадської ради при ДАБІ Львівщини, член робочої групи при Львівській облдержадміністрації щодо відновлення Державного історико-архітектурного заповідника Роман Салабай, проблема із незаконними забудовами у Львові залишатиметься доти, доки і міська рада, і облдержадміністрація не перестане "покривати" будівельний бізнес.

"Тут є бездіяльність і Львівської облдержадмінстрації, і міськради. Це є, фактично, кругова порука. Всі правоохоронні структури теж вживають неналежних заходів, лише в поодиноких випадках є якісь зрушення. У переважній кількості таких порушень вони дають просто банальну відписку, що існують цивільно-правові відносини, відтак у них немає підстав для відкриття кримінальних проваджень. Або ж самі державні структури на вимогу громадськості дають якісь банальні відписки, а поки нададуть якусь ґрунтовну відповідь, то забудовник встигне звести семиповерховий будинок. І потім навіть шляхом судового провадження тих два поверхи добудує й узаконить цей об'єкт", – розповідає Роман Салабай

Роман Салабай


Сьогодні рушійною силою у боротьбі з незаконними забудовами по всьому Львову є насамперед самі містяни й активісти. Саме тому громадська рада при ДАБІ Львівщини веде власний реєстр скандальних забудов. Загалом у Міністерство культури відправили звернень вже по більш, ніж 25 несанкціонованих об'єктах.

"Ми розглядаємо незаконні забудови, запрошуємо всіх чиновників, скаржників і замовників будівництва для того, щоби можна було дійти до якогось компромісу. Приходять не всі, звичайно. Як правило, замовники будівництв бояться. Але позитивним результатом таких зустрічей є забудова на вул. Довбуша, 15. На місце приїжджали з перевірками екологи, працівники прокуратури, Держархбудконтроль, потім вони всі звітували. З Міністерства культури прийшов лист, що ніяких погоджень на будівництво у парку "Знесіння" не було, тому замовник просто навіть не міг більше нічого вдіяти. І під тиском активістів припинив будівництво", – пояснює Роман Салабай.

На думку Романа Салабая, сьогодні, в першу чергу, потрібно посилювати відповідальність за порушення у сфері містобудівного законодавства. Адже нахабні забудовники за зведення несанкціонованих об'єктів зазвичай отримують адміністративне покарання. Максимальний штраф становить близько 1,4 мільйона гривень.

"Такий штраф стосується найбільших об'єктів 5 категорії. Тобто для замовника будівництва, який заробляє на великому об’єкті близько 2 мільйонів доларів, такий штраф буде мізерним. Що стосується кримінальної відповідальності, то в суді дуже важко довести те, що забудовник підробив дозвільні документи", – підкреслює Роман Салабай.


З початку року ДАБІ Львівщини, провівши близько 350 перевірок, оштрафувала забудовників лише на 2,7 млн грн.

Історична частина Львова та навіть буферна зона для забудовників є справді ласою здобиччю, від якої кожен рветься відкусити бодай шматок. Знаючи, що мільйонні прибутки чемно охороняють органи місцевого самоврядування, будівельний бізнес залишається практично безкарним.

Натомість сама львівська влада не перестає хвалитися направо і наліво тим, що Львів є культурною столицею України, а її історичну спадщину охороняє ЮНЕСКО.

Втім замилювати очі Європі відреставрованими брамами та показовими проектами навряд чи довго ще вдасться. Тому виникає риторичне питання: чи залишиться забудований дощенту Львів у списку ЮНЕСКО через років десять?

Автор: Наталя Антонишин