Від Щастя до Маріуполя

Від Щастя до Маріуполя

28 квітня 2017

Цими днями із зони бойових дій на сході повернулись волонтери Львівщини, які разом з народним депутатом України Ярославом Дубневичем проїхали усією лінією фронту.

З собою везли не лише Великодні страви, продукти харчування, деталі до військової техніки, а й повнопривідний позашляховик для 24 окремої механізованої бригади та найголовніше – копію чудотворної ікони Матері Божої Неустанної Помочі.

З храму до солдатської каплички

Копію Чудотворної ікони Матері Божої Неустанної Помочі у 2015 році особисто благословив сам Папа Римський Франциск. Тоді ж вона почала паломництво храмами Львівщини та Києва, відтак її вшанували більш як у 260 церквах різних конфесій. Аби  українські солдати та офіцери, які відстоюють нашу незалежність на сході, також мали можливість помолитись до святині, волонтери з Львівщини у Великодній тиждень відправились у зону проведення бойових дій. Супроводжували ікону також священнослужителі з Львівщини та Києва.



Проминувши прифронтове містечко Щастя, ми приїхали на передові позиції до військових однієї з наших бригад. Перше, що впало у вічі, це – простенька капличка, яку тут називають солдатською. Та наперед скажу, що схожі каплички є чи не у кожної військової частини на сході. "На війні люди ще більше потребують духовної, моральної підтримки, ніж у мирному житті, – каже протоієрей, військовий капелан Іван Грицюк. – Адже екстремальна ситуація може виникнути щохвилини, щосекунди. Тут на рівні з військовою наукою, життя рятує і віра. Вона ж робить наших вояків незламними і стійкими".

Лише за чотири дні Чудотворна ікона пройшла усю лінію фронту з Півночі на Південь: від села Щастя, що на Луганщині, до Маріуполя, що на Донеччині.

Це не лише музей – це частинка дому

Як не дивно, але у кожному військовому підрозділі є свій музей. І найціннішими експонатами у них, поруч з документами про бойовий шлях, є дитячі листи та малюнки. З побажаннями, портретами, картинами війни і мирного життя, із зображеннями домашніх улюбленців.

"Коли я був на фронті, – згадує голова Мостиської районної адміністрації Степан Буняк, – ми дуже любили наші музеї. Тішусь з того, що ця традиція існує і нині. Розумієте, коли після страхіть боїв ти приходиш у цю кімнату – це так, ніби побував вдома біля своїх рідних. Це величезне психологічне розвантаження для бійців. Наче ковток чистого повітря. Подумки ти повертаєшся у мирне життя, уявляєш себе в ньому. І тоді хочеться чимшвидше позбутись окупантів".

Варто зазначити, що є в солдатських музеях і зовсім інші місця. Перед ними стоять мовчки, схиливши голови. Це меморіальні таблиці з фотографіями загиблих побратимів. Тих, з ким ділив  хліб. Тих, хто рятуючи тебе, – загинув сам.

Побільше нам б таких джипів

Поблизу Золотого відбулась передача повнопривідного позашляховика для потреб 24-ї ОМБ. Нагадаємо, що дещо раніше Богдан Дубневич та Ярослав Дубневич передали п'ять аналогічних автомобілів 72-й ОМБ. Як стверджують військові, джипи допомагають їм оперативно виконувати поставлені бойові завдання, інша справа, що їх все ж таки недостатньо.

"Нам побільше б таких джипів, хлопцям було б легше виконувати завдання. Машини всюдихідні, швидкісні, маневренні, і  не ламаються так часто, як колишні совдепівські газони чи уазіки. Та й зі запчастинами проблеми", – зазначає Юрій Мадяр, командир 3 мотопіхотного батальйону 24 ОМБ.

А загалом командир на нинішні умови служби не нарікає, навпаки. "Українська армія зразка 2014 і 2017 року – велика різниця. І в боєздатності, і в підготовці, і в комплектації, і в забезпеченні", – підсумовує Юрій Мадяр.

Найскорботніший і найзворушливіший день поїздки

Оскільки волонтерська місія мала ще й паломницький характер, то у Провідну неділю вирішили провести Поминальну Літургію біля незвичайного пам'ятника, яким став підбитий російськими військами український танк. Тоді у 2014 біля с. Піски точились запеклі бої. Від ворожого фугаса екіпаж бойової машини 93-ї бригади та десантники батальйону "Дніпро-1" згоріли заживо.

З того часу волонтери доглядають за каркасом підбитого танка, як за мовчазним свідком трагедії. Згодом до нього почали приходити й місцеві мешканці, вшановувати новітніх українських героїв. Саме тут відбулась несподівана зустріч з учасниками Потяга єднання "Труханівська Січ", котрі приїхали вклонитись загиблим воїнам.



"З львівськими волонтерами та народним депутатом Ярославом Дубневичем ми співпрацюєм вже давно, – зазначила організатор потягу єдності "Труханівська Січ" Олена Іванова, – вони нам завжди допомагають. Учасниками потягу є здебільшого молодь та творчі люди з різничних куточків України, котрі подорожуючи зі Сходу на Захід, із Півночі на Південь вивчають традиції різних регіонів нашої держави. Проймаються усвідомленням того, що вони єдиний народ єдиної держави. На цьому политому кров'ю патріотів місці, вони можуть руками доторкнутись до живої історії, відчути життя реальним, а не віртуальним".



І звичайно львівські волонтери відвідали своїх земляків: 703-й інженерний полк з Самбора, батальйон "Львів" та десантників. Тут Великоднім гостинцям раділи по-особливому. Як казали бійці, що ніби вдома на Великдень побували. До речі, бійці повідомили надзвичайно цікавий і красномовний факт: багато місцевих мешканців стають волонтерами і допомагають військовослужбовцям ЗСУ. Таке на початку війни навіть важко було уявити.

Окрім Великодніх смаколиків у військові частини були доставлені й інші вантажі: запасні частини, деталі агрегатів, комлектуючі, які були замовлені військовими попередньо. Загалом, під час поїздки, на передову було доставлено понад 10 тонн різноманітних вантажів.

Хоч варто зазначити, що нинішня армія України набагато краще забезпечується усім необхідним ніж це було раніше.  Та й боєздатність нашого війська набагато вища. Про це свідчать і висновки зарубіжних спеціалістів. Звичайно є питання, але реформи в збройних силах відчутні. Тому більшість волонтерів визначила для себе інше завдання: допомога гуманітарна. А це психологічна реабілітація бійців. Акценти робляться на більшій кількості проведення різноманітних культурно-мистецьких заходів на фронті та юридичний і моральний супровід після демобілізації. E повернення до мирного життя, воїнів потрібно готувати ще на фронті, і забезпечити всебічну опіку в цивільному суспільстві.

"Довго, ще дуже довго нам доведеться виправляти допущені помилки у формуванні українства у громадян України. І тут пріоритет мають наші ЗМІ. Потрібно більше українських газет, радіо та телебачення саме на сході. Їх явно бракує. Потрібно нівелювати безпардонну російську пропаганду, робота якої й призвела до окупації Криму та війни на Донбасі", – підсумовує враження від поїздки народний депутат Ярослав Дубневич.

автор: Марія Симоненко, прес-служба народного депутата Ярослава Дубневича

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.