Зміст статті

23 листопада 2018олександр ковальчук3962

Король Данило

Псевдоісторична порнографія від неймовірно бездарного режисера Тараса Химича.

Нереально халтурний треш від режисера (оператора, сценариста, монтажера) Химича, який би могла врятувати від забуття лише порнографія за участі короля Данила та його вірного коня.

Вже після легенького натяку на кіно режисера Тараса Химича у халтурній стрічці Жива (2016) було зрозуміло, що він зазіхає на лаври галицького Уве Болла, найгіршого режисера в історії світового кіно. Але його новий фільм Король Данило (2018) перевершує навіть цей скепсис щодо режисерських талантів Химича і пробиває не просто якесь дно, а цілу безпросвітну безодню. Король Данило ще гірший, ніж Жива. Це не просто жахливе кіно і навіть не халтурна реконструкція, це – бездумний набір незрозумілих епізодів, де зайве усе і це все легко можна викинути на смітник. Дивно таке писати навіть після Живої, але Король Данило ще гірший, ніж цьогорічна аматорщина Легенда Карпат про Олексу Довбуша.

Але перш ніж писати про набір епізодиків від Химича варто згадати стрічку Ярослава Лупія Данило – князь Галицький (1987) під яку Король Данило періодично косить поміж усього іншого.

Фільм Данило – князь Галицький не особливо шанують в радянському кінокаталозі. Хоча хто зараз взагалі, наприклад, згадує стрічку Лупія Поза межами болю (1989) за повістю Осипа Турянського? Данило – князь Галицький неспішний, наче сам сон. У ньому багато розмов, мало екшину і дещо дешеві батальні сцени. Але це стара школа і тому у цій забутій стрічці можна побачити чималого чого цікавого та актуального. Кіно, яке розпочинається з відрубаної голови на снігу, якось вже важко назвати настільки посереднім в лінійці радянських фільмів про Київську Русь.

Данила Галицького грає актор Віктор Євграфов (привіт радянським Довбушам), якого періодично косять парсункою, якщо не під Олександра Невського, то під іконописного Ісуса (Євграфов акає і окає, але таки каже кличне сину). Але Євграфов за сім років до Данила грав професора Моріарті в Пригодах Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона і цей хижий момент його біографії особливо сприятливо впливає на моторошну атмосферу фільму Лупія. І навіть обрізані сцени монгольських зомбі-шаманів дають необхідний градус тванистої психоделії.

На Івана Гаврилюка у фільмі можна дивитися вічно (і не лише тут).

Богдан Ступка продовжує чудотворити в ролях негативних персонажів і тому відразу біля нього можна згадати Кевіна Спейсі у House of Cards. В обох подібна хімія та моторика поганців і так Спейсі, взагалі, ніби заокеанська реінкарнація Ступки.

Оператор в Данилі дає, якщо не Брейгеля з Босхом, то Таємну вечерю.

Чудовий Лев Данилович (яка літня інтонація його першої любові), а яка Франческа Перепльотчикова в ролі угорської принцеси Констанції вабна червленими вустами, що куди там благородній леді Ровені (і навіть молодій Джолі).

Львівський гіпі Алік Олісевич тут дивиться у кадр оченятками оленятка Бембі.

Заслужений та шанований заньківчанин Святослав Максимчук в ролі ігумена освячує й благословляє зброю галицькому війську і на цьому сакральному моменті всреться чимало галицьких, тіпа, лібералів чи ліваків.

Дизайнерська пайцза від Батия в руках Данила Галицького може стати натхненням для нових моделей Vertu, якщо вже не стала свідчення мандрівок монголів (і Данила, звісно) у часі. Але про це вже сорок п'ять років знову зняв своє кіно Леонід Гайдай на якого у фільмі Химича натякає постать магістра.

А ще тут трохи є локацій Львова (Шевченківський гай, Глинянська брама), бо у Химича навіть такого немає.

Карпати у Данилі класні і без дрона. Пики у місцевих бояр виразно львівські, хитрожопі, і нагадують деяких представників Самопомічі та УГП. У пограничній вестернизації тут гарно прописали необхідність компромісів. Можна помітити у фільмі Лупія й жовто-блакитні барви з левиком. А яке дипломатичне єзуїство демонструє Данило у розмові з Бату-ханом. Той вважає, що Данило приїхав помститися йому за спалені міста русичів, але на це Данило відповідає, що міста русичів спалені з Божої волі. "Хіба можна помститися Богові" – лукаво запитує Данило Галицький в Бату-хана. А ще тут такий традиційно радянський скепсис до попів-шпигунів. Однак закономірно, що православні у фільмі Лупія значно гнучкіші за католиків і тому Ватикану доводиться лише крутити носом.

А так з 1245 року в Україні майже нічого не змінилося. Й досі актуальна риторика про напад сатанинської Орди (її вселенської скверни) та український щит перед Європою. Не вистарчає у стрічці хіба що пісні якоїсь незабутньої, типу балад Висоцького про боротьбу чи любов, але замість нього у Лупія лунає "Мати яснозора".

Химич то там, то сям намагається цитувати фільм Лупія (вправи з мечами, демонстративне закриття брами монголами перед екраном), але камон, його Король Данило лише потворна подоба кіно. Паралізоване жахіття, яке немає жодної думки і тому нікуди не рухається. У фільму жахливий підбір акторів (всі страшні та сердиті) і це проблеми жахливого режисера. Актори Химича не те, що люто переграють, вони просто не вміють грати. Вони не говорять, а кричать, гарчать, репетують, ніби знімаються не у фільмі про Данило Галицького, а в рекламі дуфалаку чи пургену. Один з охоронців Данила гарчить усю дорогу до Орди, але після розваг з біксами в гаремі відразу попускається і вже базарить нормальним голосом. Співак Журавель навіщось дає в ролі воєводи злого американського сержанта і Химич чомусь вважає, що це смішно. А тупі спроби дати молодіжної комедії (романтична сцена з квітами зі Стрийського базару), і так трохи наздогнати Сторожову заставу, просто сміхотворні у своїй імпотентності.

То може Химичу відразу треба було знімати порно про Данила Галицького, бо натяк на груповуху з Васильком у нього вже є? А порно-сцена з коником Данила стала б реально незабутньою фішкою фільму. Химич ніби обдивився Гри престолів і тому всі тут у нього такі метросексуали, що аж гай шумить. То може й справді варто було знімати гей-порно про Данила Галицького та бояр-педорастів і тоді б це було модно, актуально та прогресивно? Але це переляканий, цнотливенький, дешевий, сердитий і тупий набір епізодів з фільтрами, які мають натякати глядачеві на те, що він дивиться фільму про темне Середньовіччя.

Химич навіть вирізав ледве не увесь петинг, бо хуторянський епізодик у гаремі (що це, взагалі, за шмари?) важко назвати сексуальним навіть приблизно.

Ідіотичні діалоги ("ти перетворив мій страх на любов") та інтонаційний пафос натякають на те, що у фільму просто немає сценарію і тому в цьому скліщеному хаосі ніхто нічого не знає. Бездарна музичка безперестанку щось нагнітає, але коли надходить відповідна мить звільнення, то це буде лише пустопорожній пук у воду. Якісь маври тусять на Галичині і все тому, що Химич хоче зліпити до купи покруча з Робін Гуда, 300 спартанців (сон з зубром та коміксована кров у кутику екрана), Гри престолів, Короля Артура: Легенди меча та Вікінгів тощо. Кудись біжать православні монахи-каратисти. Навіщось з'являється слоу-мо. Ось в кадрі ніби зима в Галичі, але відразу за ним вже ні би осінь. Ось Данило Галицький ніби їде з Холма восени, але в Хортиці чомусь ще (чи вже) весна.

Засилля аматорської убогості на екрані лише посилює присутність в кадрі свободівця Мар'яна Берездецького, який колись, у 2014 році, грав Володю Путіна під час антисехівських пікетів під ЛОДА. Львівська ОДА, до речі, навіщось виділила на цю голосраку халтуру 120 штук гривень.

Про увесь цей псевдоісторичний та порнографічний маразм від Химича можна було здогадатися ще під час перегляду Живої (але там хоч якась думка була) чи після заміни виконавця головної ролі. З фільму навіть зник Нічлава зі своєю піснею, ніби передчуваючи майбутню катастрофу. А Химичу просто десь треба втікати з сінеми кудись світ за очі. Піти прибиральником до Садового чи відосики нарізати партійні для УГП, цієї Унилої галицької партії, бо кінематограф точно не його парафія і навіть не сродна праця.


постер: kino-history.net

Автор: олександр ковальчук