Зміст статті

6 липня 2019олександр ковальчук

Бойчик Вова ві Львові

Перший офіційний візит президента Володимира Зеленського до Львова.

Поспішальний візит Володимира Зеленського на галицькі терени з презентацією нового голови Львівської ОДА та подальшим вояжем на львівську каву.

Презентація нового голови Львівської ОДА Маркіяна Мальського відбувається у Львівському національному університеті імені І. Франка і тому навколо швиденько все прибирають тракторцями та мітлами. У плинних масах галицької громади, яку запросили на зустріч з президентом, можна помітити депутатів і депутаток Львівської облради та місцевих кандидатів у зепутати а-ля Шубка з Мельником чи футболіст Федецький. Окремою колоною місцевої сметанки до актової зали заходять відомі персонажі капіталістичного фронту, типу Возняка, Фільца, Сидора, Іонова чи Лариси Малех. Кар'єристів навколо просто тьма і у тому немає нічого дивного у активний період становлення будь-якої нової влади.

Спеціально для Зеленського, Богдана та Мальського приносять столик та відсовують убік універні штандарти. Зеленський згодом скаже, що він проста людина з народу і тому не звик стояти за високими трибунами. Але усі добре бачать, що та трибуна занадто висока для його зросту, усі присутні бачили б за нею лише його маківку і тому потреба компрометуючої підставки лише б упосліджувала міфічного героя, який зійшов у цей світ прометеєм, щоб забрати у бариг шматок м'яса для бідних людей.

Зеленський просить усіх сідати, бо любить усе по-простому і львівська спільнотка обраних відразу охоче пристає на такий форматик. Босяцький президент відразу починає сипати навкруги жартиками (наприклад, про підстаркуватих студентів, яких залишили на другий рік). Жарти його традиційно так собі, нічого особливо цікаво, це ж не світити сімейними трусами біля могили Івана Яковича Франка, але присутні іржуть, наче жеребці. Ось цей особливий момент славнозвісної галицької сервільності, де всі сидять, мовчать, аплодують, ржуть та готові враз облизати усе потрібне для іскристого щастя.

Богданові, наприклад, особливо привселюдно подобається звучання слова "губернатор", але транзитом через Зеленського його уточнює лише юрист Мальський, бо всі інші лише слухають. Згодом ще один представник зе-команди нарікатиме на те, що українці постійно напридумають собі на голову якісь довгі назви замість того, щоб користуватися чимось людським, наприклад, словом, губернатор. Поміж інших вояжерів до Львова, до речі, у команді Зеленського варто помітити головного митника Нефьодова, вео СБУ Баканова, який привіз до Львова нового місцевого керівника Бондарука, якого відразу скоротили до Бонда задля ефективнішої роботи. А також, Сергія Шефіра та прес-секретарку Юлію Мендель з елементами музичних нот на стопі.

Шустрий Зеленський хоче швидко побалакати з галичанами про місцеві проблеми, щоб моментом скочити на Закарпаття, але без досвіду надовго зупиняться на львівському смітті, де Садовий почувається єдиним ґаздою. Він залюбки падає на улюблену тему для вокального причитання, страждає сміттєвою блокадою, розповідає про нелюдів та охоче скаче на Порошенкові. Також Садовий ще сподівається на найсправедливіший суд на світі, покарання для усіх грішників та безпристрасні допити з подальшим інформування про захланні прізвища анонімних мафіозі, які зазіхнули на його дорогоцінну перлинку, партію Самопоміч. Після такого Зеленському ще більше хочеться чкурнути з цього Львова з його манірним словоблудством і тому він відмазується ніагарським селфі заради неустанної праці заради свого вибраного народу виборців. Але перед цим він хоче попити львівської кави.

Його прогулянку вулиця міста до омріяної кави, транзитом через костел єзуїтів, каплицю Боїмів та тобі личить моє кохання, розважають місцеві блаженні. Одна з таких хоче бути міністеркою культури в його уряді, а інша, якась всесвітньо відома баба Галя, хоче його обійняти та приголубити котиком й рибочкою (добре, що не бубочкою). На вулицях міста жодних протестів чи антизеленських вигуків (як це було у Пороха в Шевченківському гаю), все чинно та поважно. Навіть попередніх цирковиків ніде не побачиш тінню.

Причинні місцеві істерички навіть не ховаються у навколишніх масах та шпацерують у клінічних жовтих барвах на одязі та голові. Стереотипні вони таким возвишеним та млосним вокалом сіють, то тут, то там, пропагандистську зраду в кублі порохоботів. Охають про такого гарненького та маленького президента Зеленського. Вітаються та передають привіти з Америки. Особливою любов'ю до Вови закономірно палають російськомовні перехожі у цьому старому місті. Ой, та він ходить містом без охорони (хоча охорони у нього візуально більше, ніж у Пороха попередні рази). Ой, Порошенко ніколи не робив з нами селфі (а його марафон в 2014 від універу до Оперного?) Блаженні львівські пані стрімлять свої закохані ідеали у космос і ледве не кінчають на Зеленського прямо на львівській бруківці.

Шефір у цей час балакає з місцевими чиновниками лише російською і в тому загляданні підтюпцем до його рота стільки схожого на перший візит до Львова господарників з Партії регіонів після обрання Януковича президентом.

Але ось сам Зеленський у цих провінційних льокаціях більше нагадує Ющенка, який приїздив сюди у часи свого президенства відриватися від столичних вовків, аби не бути на людях відвертим хлопчиком для биття. У Львові в Зеленського десь зникає столична розгубленість та істерія на Клімкіна. Тут він бос, тут він релаксує, і йому вже варто міркувати про якусь галицьку партію спільно з Порошенком. Якась така печаль періодично зринає в його очах, така безодня (чи то усвідомлення, чи то передчуття), і краще для нього аби це все не закінчилось серіалом Years and Years. Саме десь звідси його постійні жартики і те відчуття, що Богдан йому якийсь старший брат-доглядальник, який лише інколи відпускає його на волю, в пампаси. Саме після цього Зеленський так нагадує того паризького пацана з канонічної фотки Анрі Картьє-Брессона "Boy Carrying a Wine Bottle".

Саме для нього та усіх інших й лунає нещодавній хіт Kelsey Lu "Poor Fake".

Автор: олександр ковальчук