Pilikayu "Людина доросла" (2020)

Львів'янин Павло Олефіренко продовжує заколисувати всіх місцевих маляток своєю фолкотронікою.

Дитяча естетика "Ходить сон коло вікон, а дрімота коло плота" прекрасно лягає на сонне місто Львів, на його летаргічну літургійність та порохняву інфантиль.

Проєкт Pilikayu Павла Олефіренка прозріває території фолкотроніки майже двадцятирічної давнини (Múm, Psapp, Amiina, The Books тощо) і раптом виявляється, що всі ті заблукані казкарі-провісники гіпстерського хюґе були значно цікавішими, глибшими та кращими, ніж їхні одновимірні споживачі-конформісти.

Перший альбом Pilikayu "Свобода, радість, лінь та сум" (2019) давав шаленими ехами усю замріяність дитячих ксилофончиків, усе те сонне щастя затишної замріяності, де іконкою возносився в небо колектив Sigur Rós. Той розпацяканий саундом мамбл ("True"), який впадав в екстазу дитинства, оскільки не міг відшукати в словах адекватної реакції на сяйво незвіданих світів ("Млинці з кабачків" так нагадують ісландок Amiina).

Біля урочих миттєвостей дитячого майданчика в цій історії іграшок завжди був момент сюру, дитячої дади ("Майже сумно") та парадоксів тойтроніки. Наприклад, дивакуватеньке умиротворення треку "#8" нагадувало дитячий варіант гімну України на підручних інструментах, яке співає плюшевий ведмедик десь під північним сяйвом.

І звісно, що біля цієї сонної естетики завжди вірною подружкою обабіч ходила імлиста хонтологія (а-ля трек "Межі" з привидами Мертвого Півня). Побратимами проєкту Pilikayu на сій ниві більш-менш приблизно можна назвати тернопільський колектив Tik Tu та львівського виконавця Артема Бембу.

Якщо дебютний альбом Pilikayu брав єдністю сновидного ландшафту, то на диску "Людина доросла" вже є декілька зайвих треків (а це велика небезпека під час сну). Привиди фолкотронних колективів повторюються звуками та росами ("16"), втрачають глибину різкості, і тому всі самоповтори навіть важко назвати чимось горорним.

Лише інколи ці іграшкові приколи та глюки крізь сон бувають веселими ("Stupid Song"), лише мікродозами інколи можна поживитись у Pilikayu ("Алгоритм"), тому що на більших дистанціях уся ця магія успішно розсіюється назавжди. Десь майже зникає вся химерність, хоча глітч "Tape surf (you never know where you go)" так нагадує про щось з Autechre, що аж хочеться відмахнутись від цієї мари.

Дивакуватенькі колискові Олефіренку вдаються найкраще. Треки "Елон", "Vse bude ok" та "Як плити" варто відразу називати повноцінними хітами поміж цих маревних колажів, а на ниві муркотіння та бурмотіння Pilikayu має якось зійтись зі Zbaraski.