Ідеальний літній альбом зі Львова від місцевого виконавця Артема Бемби.
Третій альбому Артема Бемби від початку 2019 року приносить у канони львівської музики благодать вічного літа.
Після перших двох альбомів учасника львівських колективів Sealand Airlines та Sherpa The Tiger не було якихось особливих сподівань на його подальшу сольну творчість. Однак ретро-стилізація звуків вічного літа на альбомі "Harvest" несподівано дає декілька треків, які відразу можна заносити в канони львівської музики ("Колись", "Коріння", "Молоко", "В Холодні Дні", "Злодій").
Цілком виправданий мікс босанови та фолку для такого літнього альбому тішить тим, що тут немає безликості, наприклад, сумського колективу The Elephants, а триває достатньо розумне снування традиції, заповнення прогалин місцевого музичного ландшафту та розпрацьовування навколишніх сенсів. Увесь альбом Бемби достатньо легко уявити в саундтреках українських мультфільмів 70-80-х років минулого століття.
У 2019 році альбом "Harvest" знову виносить забуті експерименти ВІА Кобза з міксуванням фолку та босанови, наприклад, у треках "Прогулянка" чи "Ніч яка місячна".
Звичайно, що в цьому замісі босанови, фолку та психоделії можна згадати про позаминулорічний альбом Otto "Ottomatopeia", гурт Still Parade (сумирному дрім-попу за такої натурфілософії тут непочатий край роботи, наприклад, в "В Нас Буде Сад" чи "Межа") або навіть самого Девендру (але лише на віддалі).
Чи те, як бембин трек "В Холодні Дні" нагадує пісню Пола Саймона до серіалу Горас та Піт (з альбому 2016 року "Stranger to Stranger").
Але Бембу на цьому альбомі рятує чудова лірика (з подекуди насправді цікавими текстами), те снування традиції, нотки аутсайдерства (де треба негайно цуратися Василя Васильціва) та іронія. І найголовніше на "Harvest" те, що він оминає ту інфантильну замилованість хіпстерського (постхіпстерського) ідіотизму а-ля Один в каное, Христини Соловій чи Jonathan Livingston з їхнім фейковим блаженством травмованого юродства, яке ніяк не може піднестися з лизоблюдної єресі до чогось адекватного, якісного (яке не хочеться вирубати вже на 3 секунді).
За реверансами Мар'янові Пирожкові ("В Нас Буде Сад", "Колись", "В Холодні Дні", "Сім'я") Бемба таки іде вглиб цієї райської розманіженості літа, релаксійного природознавства та поклоніння Сонцю (Сакральний гербарій Пирожка плаче за деякими його треками). Його ретро ностальгує за чимось неповторним та незавершеним у цьому, українському, контексті (українська музика мала там бути), яке так намагаються надолужити, власне, Пирожок чи Tik Tu.
Бемба іде в психоделію, колискові, іронічні пісні про сон ("Злодій") вічного літа, стає зв'язковим між Кобзою та Пирожком (Гич оркестром), щоб знову несподівано звідти виринути золотим голлівудським хітом про місцевих, львівських, Буча Кессіді та Санденса Кіда.
Нині, у ці дні наздоганяння навколишніх процесів, якраз й потрібне таке психоделічне гонєво літніх серпанків й марев з усією увагою до традиції та процесів навколо з текстом а-ля: "В холодні дні нам буде тепло. У нас дірок майже нема. А ті, що були ми закрили шматками літнього тепла". Нова львівська музика, попри увесь ігнор столичних музикознавців та місцевої публіки, продовжує тішити несподіваними радостями та виходити з того клятого хіпстерського гетто всіляких культуртрегерок з бієнальним до віри.