Школотне бидлятко Садового

Школотне бидлянство міського голови Львова Андрія Садового та його молодих шісток на виборах 2020 року.

На минулих виборах міський голова Львова Андрій Садовий неустанно косив під нового Адама, галицького Ісуса, який приходив у місцевий світ, щоб втерти кожну сльозу убогим та спраглим. У цих електоральних спробах підсунутися ближче свинею до простого народу Садовий ще якось тримався відповідного статусу, і навіть намагався малювати з дружини, Катерини Кіт-Садової, портретик Жаклін Кеннеді.

Але приземлена матерія завжди забруднює ноги одухотвореному, а тому вже тоді у його виборчій кампанії можна було зауважити елементи натурального трешу. Згадки про дупу на дорогах, панібратські ембрейсики з Йотамчиком, обіцянки бути справедливим диктатором для посполитих, перша ганжа і ледве не перший секс. А одному грайливому блогеру Садовий, Лев за гороскопом, навіть дозволив помацати себе за шию.

Але на минулих виборах всеукраїнська політика боляче копнула Садового зеленою іконкою Володі Зеленського, і тому він скривдженим повернувся під рідну лавку облизувати рани. Саме десь там, у процесі, він й почав намотувати собі на вус школотну естетику такого убогого явища як Перша (Друга) приватна мемарня, де щось мінімально схоже на гумор з'являється лише на великі свята раз у пів року. Хайповий бидло-стайл цієї тупенької демократичної сокирки якось особливо накрив Садового та його шісток настільки, що їх самопомічне солодійство масово почало строчити дитячими жартиками навсібіч.

У цьому, до речі, немає нічого особливого. Просто такий перехідний період у морі шлаку, який варто лише спокійно пережити. Навіть комік Зеленський так заздрісно пнеться у статус Монті Пайтонів та Бенні Гілла, хоча він лише фейк поруч з ними. Навіть у кіножартах 95 Кварталу йому потрібне досвідчене плече його російських друзів, оскільки без них увесь його гумор закінчується ранковим сцянням в Стрийському парку біля Івасика Телесика чи біганиною в трусах біля могили Івана Франка.

Жлобська лірика Потапа та Насті звикла намахувати лохів на районі, от тільки з музикою вони не мають нічого спільного. Їхні пародії на музику закінчилася цього року 24 серпня на Майдані Незалежності (як продовження торішньої дівчинки-кастрюлі), де найбільш злим на те каліцтво мав би бути Іван Дорн (а не Бумбокс чи Онука).

Саме з цієї школотної території тег "мер на районі" та написи "хз" від пресслужби Садового, які згодом цнотливо стирають алярмом. Саме звідси й бандитські істерики Любомира Зубача та екзальтовані надмірним лубрикантом лякалочки від Ірини Подоляк. Вони ще чомусь думають, що саме вони – сіль землі, світочі нації та носії прогресивного мислення. Але ця схема не працює вже з часу казусу Фаріон-Подоляк (тобто вже 6 років). З цією кризою комунікації, до речі, мусило б працювати фарисейське Бієнале довіри, якби не перетворилось на збіговисько для своїх (для адептів секти Садового).

Саме звідси й нещодавнє дріботіння духовного електрика Євгена Бойка (директор департаменту "Адміністрація міського голови" Львівської міськради), магістра богослів'я, до речі, з його ясельним попкорном. Штирить там Бойка дай Боже, але епігони завжди мають проблеми з фокусуванням оптики та деталізацією нюансів (ще один львівський випускник богословської академії якось назвав апостолів гопотою та чомусь вважав, що Бог обов'язково являється після наркоти).

Маразматичний потік Бойка можна розбирати на цитати мудрих людей, особливо там, де він пише про слабку гайку в Синютки чи про те, що мер Львова – це яскрава мішень для щупальців мафіозного спрута. У феміністичній теорії є одна думка, що жіноча істерія – це пародіювання чоловічих бажань. Схоже, що істерика Бойка – це таке собі мимовільне пародіювання темників Садового під час мобілізації електорату до другого туру виборів, лохотронний онанізм по-львівськи.

Школотні мемчики від гострайтерів Садового культивують тупість як факт. Мер добрих змін у цих відвідувачів Львівського медіафоруму (чи переляканих поціновувачок пакетованих хуїв з Біґмаку) змішується з молоком добрих корів та вилазить кастрованим "не мамкай".

Живе фейками сучасної української культури, де беззубий маразм Загорецької чомусь вважається смішним, а бездарну діяльність Майкла Щура чомусь називають гумором.

На жалюгідність своїх школотних приколів Садовий чомусь дивиться лише з доцільності моменту, а не з погляду вічності, у контексті, як побожний галицький християнин (піпл схаває, але історія – ні). Навіть після іміджевого попандосу з хлопчиком з Першого західного, який він прикривав фіговим листочком піару, Садовий продовжує клепати кіндерну маячню у статусі святішого за Бога.

Так вже сьогодні, наприклад, після слів про рівень роботи російської пропаганди на телеканалах однопартійців Синютки він нарвався на полум'яний відвіт про те, що творчість його 24 каналу та сайту zaxid.net також мало чим відрізняються від роботи російської пропаганди. Для наїву подібних пред'яв Садовому варто мати хоча б щось незаплямоване руками, а відтак йому просто треба збитись з романтичного ореолу у своїх передвиборчих анналах.

Для нього, а також для його маленьких друзів, й лунає новий гіт Major Lazer "Jadi Buti" (feat. Nucleya & Rashmeet Kaur).