Урочисте відкриття халтурного пам'ятника Францу-Ксаверу Моцарту у Львові заради персональної екстази однієї пані-диригентки.
Садові маланці таки поставили на площі Маланюка пам'ятник Францу-Ксаверу Моцарту, але якусь особливу радість з цієї нагоди чомусь важко побачити на їхніх обличчях. Тішиться лише ініціаторка цієї ідеї, диригентка Оксана Линів, яка й втягнула всіх львівських садоботів у свої персональні пунктики.
І радіти тут й справді немає чого. Живий пам'ятник Францу-Ксаверу Моцарту ще гірший, ніж на попередніх фото. Садовий каже, що бачить там спереду лева, але тоді ззаду там точно пудель. Зі свого темного закутка на площі Маланюка ця авштрійська халтура нагадує лише одне-єдине – лайнодемона з фільму Догма (1999) Кевіна Сміта.
Після того, як всесвітньовідому диригентку Линів звинуватили у рейдерстві проєкту Ковчег, Садовому варто серйозно задуматися про кармічні наслідки його діяльності у Львові. Линів ще якось прошмигнула під Вовкуном під час трешевих балерин на бронетанковому, але нині доля її таки наздогнала у цьому пам'ятнику садовому рагулізму.
Цьогоріч на Садовому висить якась ціла напасть. То люк на Зеленій, то мотоцикл на Луганській, то дерево у Стрийському парку. То маса якихось дрібніших випадків реп'яхом присмокталася до нього і не відпускає.
То дружина його, Катерина Кіт-Садова навіщось почала коментувати виступ гурту Batushka у Тернополі, наче вона якась прогресивна експертикиня з блек-металу. І що там, власне, коментувати? Блек блеком, нічого особливого, окрім православного облачення для школоти, типу Кончіта Вурст від металу, де ніхто не знає, що вона співає, але бороду пам'ятають усі.
То після істеричної заяви садового каритиста Горуни про спорт без політики колишня нардепка від Самопомочі Ірина Подоляк, ця приснопам'ятна авоська Садового, раптом згадала про честь, совість та позицію. Схоже, що вже зовсім незабаром той час, коли за якоїсь наступної оказії довкола рідної партії вона урочо оголосить про відновлення цноти та непорочне зачаття.
Тінь святої серафічности вже давно витає над нею в парі з місцевим псевдоісториком В. Расевичем, який так хоче утвердитися в статусі щирої жертви галицької сметанки, що аж стогне. Віктимне дріботіння расового Расевича так хоче нести свою стигму у своїх статтях, що аж кумедно за тим спостерігати, оскільки активна участь комсорга франкового університету в цькуванні поета Калинця завше заважає йому протиснутися у ці вузькі двері.
І, до речі, якщо йти за логікою порожньої руки олімпійця Горуни, то його рідна партія Самопоміч – це йо**на партія, а його рідний лідер, батько міста Андрій Садовий – йо**ний політик. Садовий вже мусив би якось натякнути йому під гаслом "Цнота садобота", що нині особливо нелегкий час для двозначних заяв, а тому варто якось трохи стишитися у своїх спічах.
Усе це воістину галицька кумедія від колгоспних візіонерів з Лем Стейшн. Цікаво, це просто така прикмета часу, чи це вже ознаки четвертої каденції Садового? Все це історія про дріботіння та змізеріння, де моншер Чаплінський має понтів на цілу Заху Хадід, хоча там насправді лише якась звичайна троєщинська багатоповерхівка, яку згодом внесуть в антирейтинг київських забудов.
Може Садовому вже варто до сповіді сходити з такими результатами? Біля покруча Францу-Ксаверу Моцарту він хоче, щоб Львів став Меккою (для сучасного мистецтва), але такий пам'ятник запізнився зі своїм урочистим відкриттям років на 15-20 десь на території Кульпаркова.
Львів – се маленьке село, а тому просто схоже, що диригентка Линів просто мститься комусь у Львові (чи самому Львову) за якесь туманне минуле у її житті. Печать галицької травми й справді лежить на її обличчі, відчутна вона і в її мовленні розбурханої мисткині паличкою.
Кохана цісарщина чомусь не заспокоїла її душу своїми лікувальними водами, а тому цей її кейс з пам'ятником свідчить лише про те, що будь-хто може поставити у Львові будь-який непотріб, і йому за це нічого не буде, якщо він колєгує з потрібними людьми Садового (привіт пам'ятнику Кульцицькому та фонтанчику Ромео та Джульєтті). І сучасне мистецтво чи, прости Господи, якась культурка тут зовсім ні до чого.
Власне, Львову цей пам'ятник нікуди не впирається, оскільки в місті є чимало інших, важливіших проблем. І тому всю цю линівську катавасію можна було було провести якось спокійніше, без істерик паличкою та звинувачень в ретроградності.
Але Львів таки мітичне місто. А тому садофілам варто пильно вважати на дерево позаду пам'ятника, оскільки під час наступної тропікалії у Львові сей пам'ятник Моцарту стоїть точнісінько на траєкторії його ймовірного падіння вниз. Хоча, це й навіть не пам'ятник, а так, якась пиздюлька.
І спеціально для всесоюзної диригентки Оксани Линів й лунає Lean Year зі своїм безсмертним хітом "Come and See".