Тиск "After" (2022)

Електронний мініальбом львів'янина Алекса Первухіна, де харків'янин Антон Назарко щось навіщось хоче сказати своїм речитативом.

EP "After" (2022) є еталоном нинішньої традиції українського репу, де графоманська лірика відверто не доганяє навколишній саунд, а подекуди й просто заважає йому.

Зважаючи на таку послідовність цей львівсько-харківський дует мав би називатися не Тиск, а, наприклад, Первухін і баласт чи Авангард та ар'єргард. Або ж навіть Коняка барона Мюнхгаузена під час облоги турецької фортеці (схоже, що Очакова). Голова п'є воду, а зад у цей час мирно пасеться на зеленому моріжку, і тому все попереднє просто витікає безслідно вниз.

Назарко відверто не відчуває української мови. І це навіть не найбільша його проблема, якщо десь необачно згадати поруч Курган & Agregat.

Своїми допотопними маніфестами у стилі утопічної недореперки alyona alyona він відразу псує саунд Первухіна, який намагається дати передбачувані моменти клаустрофобії під час війни у прямому етері. Псує не лише маніфестами, але й своїми косплейними інтонаціями багатостраждального солодійства, типу сердитої альфи на зло клятим воріженьками.

У всій цій атмосфері ("Під звуки сирен") йому б відразу на альбом The Bug "Fire" (2021), де також наче є трек про війну, але десь там, поблизу King Midas Sound, вже встиг трохи зіпсувати свою ідеальну дискографію Григорій Семенчук халтурним проєктом з місцевими мистцями Beyond Any Curtain. Ukraine – Scotland (2021). Назарко фальшивить та просто вже проситься на якісь курси акторської майстерності. Своїм трешем він хіба що може підміняти димного Чемерова на шоу двійників.

Його графоманські маніфести хочуть дати претензію хорового виконання чогось вічного у спортзалі ("Роби цей тиск"), але він настільки неповороткий у гнучкому саунді Первухіна, що навіть не помічає цього. Дивно, що сам Первухін не зауважує безплідності цього покруча. Він двічі встигає злітати на Місяць і назад, а Назарко ще навіть не встав з ліжка, щоб поїхати на космодром у Марефі.

Закономірно, що вся ця львівсько-харківська кумедія закінчується сеансами веселого самонавіювання, де Назарко гордо заявляє, що його флоу – це вогень ("Потік"). Вав, звичайно, але з такою графоманією у текстах се лише млявий перформанс про вихід у відкритий космос на табуретці маленького космонавта з пробитим бальоном у руці. Він не чує Первухіна або ж просто ще не доріс до цього саунду.

Щоб надолужити свою порожнечу хоча б чимось вартісним, йому варто більше слухати Bicep, Redlight чи навіть нового Крейга Девіда. А ще краще новий альбом TSHA "Capricorn Sun" (2022).