Пісні фронту 2023 (# 44)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса, яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

SadSvit продовжує свої пошуки чогось свого під час вейвного міксу Структури Щастя з фонком.

Голуби летять над нашою зоною білим платтячком. Ліричний пацанячий шансончик про розлуку. Потенційні фітоносці-петлюри для рагуль-попу Вельбоя.

Традиційно вульгарний мікс тонкого саунду та графоманської лірики спокенвордом.

Християнський поп-рок з розчуленими псалмами протестантського буквалізму.

Циркова карикатурка на Псюка з ліліпутним знущанням зі Скофки.

Щемливий інкубатор-поп про ватру, автомат і спалену душу.

Іронічний глюк від Zbaraski, який несподівано вистрибує з внутрішнього бароко заради публіцистичного рупора сьогодення.

Весела екскурсія для Вови зі Львова у дитячий садочок задзеркалля.

Інкубаторний надмір імітації чогось справді людського десь вже у потойбіччі.

Реперський букварик з Запоріжжя, де лише бракує згадки про Тайлора Андерсона.