Santorin "Хто я?" (2023)

Дебютний альбом репера Santorin у пошуках хоч якихось комічних талантів своєї душі.

Репер Santorin розпочинав свою читецьку діяльність з калушеподібного плаксійства біля графоманських рустикалій Скофки з елементом певної юродивости догори. Його дебютний альбом "Хто я?" наче й намагається вийти за межі цього зачарованого бубоніння під ніс всілякої маячні, але схоже, що не сильно й цього бажає насправді.

Йому зручно бабратися у власній легенді цієї монотонності. Канючити та захлинатися. Стартувати, але відразу буксувати розшарпаною душею. Напускати темряви, давати трагедію, наганяти приречення та запускати глюки. Випускати якесь божевілля з підземелля.

Десь на горизонті, після масок Калуша, Скофки та Скриптоніта, він навіть, здається, бачить себе місцевою версією Yves Tumor. Але на цій парафії наївної перверзії йому тре відразу змагатися за пальму з виконавцем Oi Fusk, або ж просто піти до театру, щоб грати там химерних персонажів з чарівною квіточкою у зраненій душі за мотивами казочок Жана Кокто.

Це чисте пекло з фанатів приреченого лейбла Енко. Santorin ще навіть у тих умовах хоче дати паяцовий вайб трикстера (бо Дорну інколи це таки вдається краще), але графоманія та неошароварщина кайданками тягнуть його на остаточне дно.

Його вистарчає лише на один стартовий трек на межі графоманії ("В цей день"), де йому ще варто порадити остаточно перейти з репу до рнб. У всьому іншому він лише поліпшена версія секторгазарепу Псюка та Скофки з нахилом до Скриптоніта. Це, звісно, справжнє досягнення у нинішніх умовах, покращити саунд та урізноманітнити інтонації тих двох рустикальних персонажів посеред рідної гноївки ("Де б ти не ходила", "Попіл як сніг").

Однак на більше у Santorina вже не було сил. Після такого надлюдського напруження він вже зовсім збився на відверті частівки, хоча комедійний талант йому ще варто діставати з себе гострими гаками ("Ні холодно, не жарко", "Мало", "Кораблі"). Репом там навіть не чути, а от у латино він може стати своїм реггетоном про лід ("З чого почати?") ще одним конкурентом для Вельбоя. Тільки не варто відразу показувати всю експресію цього розхристаного гімну пофігіста самому Bad Banny.

Найбільше, звичайно, хочецця зрозуміть на альбомі "Хто я?" лише те, а кого він хоче налякати своїм дрилом? От, справді, кого? Псевдореперку олену олену з її богомільним моралізмом ("Палай")? Навіщо взагалі Santorin після свого досягнення (навіть мінімального, нехай) тягне за собою цю законсервовану персонажицю з того Содому і Гоморри Ванька Клименка?

А поки він чекає на пришестя Yves Tumor, то перед тим, як стати кимось істотним, нехай спочатку послухає Loyle Carner на альбомі "Hugo" (2022).