Грайливий ретровейв з львівськими локаціями від інтимних спадкоємців раннього Скрябіна.
Хітовий альбом комічної ностальгії у галицькому космосі від львівського дуету пуленбір.
Альбом "музика грає" львівського колективу пуленбір відразу потрапляє у найкращі альбоми року та міцно вставляє андрутів багатьом відомим персонажам місцевої сцени. Так впевнено тут вже давно ніхто не розпочинав.
Львівський дует пуленбір відразу легко зміксувати у такий собі союз раннього Скрябіна, Курган & Agregat та Антона Слєпакова. Однак це не цитатне підморгування початківця чи спортивне орієнтування на місцевості, а цілком рівноцінні артисти.
Це логічне продовження скрябінського альбому "Мови риб" (1993) у нинішній ситуації, а також викручена до ручки заборонена насолода диска "Зембонджу" (2021) Курган & Agregat ("ідем зі мною сходим"). Тільки замість чилвейву в дусі Roosvelt, Washed Out чи навіть SG Lewis, тут втікає назад у майбутнє синтвейв (ретровейв) на кшталт американців The Midnight.
Дует пуленбір так сильно і тонко заходить з дебютника, так вправно, впевнено та лаконічно, що увесь альбом це всуціль хітові треки, які елегантно довершені особливим талантом оповідача. Всі як один в рядочок вони однакової сили для колективного співу на концертах. Це настільки цілісний та виструнчений зразок місцевої музики, що його відразу варто підносити у певні ідеали. З такими історіями ("жаданщина") і такою харизмою ("алло, таксист", "посплю в арсені") можна замахнутися на самого The Weeknd, щоб безслідний гурт Tvorchi відразу зник у кущах і більше не зазіхав на нього своєю чортківською теребовлею.
Власне винахідливий хуліганський вайб галицького космосу а-ля Двісті Boys ("лоуфай хаус") у золотих руках пуленбір відразу підрізає назавжди в кювет богомільний садочок тернопільського нюхмумрика thekomakoma ("акула" чи особливо "зима"). А ще ж тут є хітовий рейв "характеристика" чи інтимна сповідальність "п", де поміж мемів можна виловити таку сукупну іронію зі жанрових особливостей, що в у складі дуету пуленбір можна запідозрити когось з адептів vaporwave.
Найбільше після альбому "музика грає" (2023) має хвилюватися виконавець Паліндром, якому тут періодично прилітають всілякі сповіщення. На тлі багатофункціональних талантів гурту пуленбір можна легко зрозуміти те, чому так особливо Паліндром цурався свого часу коло себе згадок про раннього Скрябіна. Не той психотип, не настільки рухливий внутрішній світ. "Натаху" він не співатиме, тому що читав Сартра, а там десь збоку, певне, й саму Симону де Бовуар. Для Злого репера Зеника у нього нема стільки сарказму попри всю його злість. Хіба що років за десять його видатна фігура зможе осягнути цей дзен якимись коанами.
Паліндром став пропагандистом моральних імперативів і нинька навіть цікаво, як тепер він пресуватиме перевзутих артистів з байрактарами, якщо у родинному колі ніяк не може розібратися з рагулізмом стендапера Редьки. А ще ж була торік убога виставка примітивіста Чичкана у його комунальному лігві.
Ігрове та грайливе чуже для природи Паліндрома. Співак Степан, звісно, що не мачо (щоб там не співав Хливнюк) у колі своїх совкових демонів та месійної публіцистики. А ось пуленбір все це може і хоче. І крутійство, і навіть абсурд, який в Паліндрома завжди так тєжко йшов попри всю його прихильність до рожевих екзистенціалістів.
Неймовірно тішить тая думка, що у Львові з'явився хтось значно іронічний та більш пластичний за неповороткого Степана. Хтось, хто зможе замахнутися своїм саксофоном на "Arrogance" Oscara Bandersena. Цей багатофункціональний дует вже готовий давати щось на зразок Choir Boy, а там після ретровейву можна рукою кинути й у реп, на щось типу BabyTron "Pro Surfers". Ех, тепер заживемо, кайф.