Пісні фронту 2023 (# 60)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з Росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити зараз у неошароварних шатах. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає.

Аморфна попса й досі так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Після колаби ОЕ з Псюком цей світ вже нічим не здивуєш, але мікс зоряного хлопчика Вакарчука зі здеградованою шипучкою Колою, то чистий жах наяву. Якщо тут щось і варто згадати насамперед у цій ще одній реінкарнації треку "Відпусти", то це радянський фільм Віллена Новака Вторгнення (1980).

Новий чуттєвий трек від авторів однієї з найкращих пісень 2022 року. Шотландський колектив The Blue Nile мав би пишатися подібним космосом.

Тернопільський реп з іронічними рядками про бавовну примудряється уникати торішніх сенсів, але деяку лірику тут ще можна покращити більше.

Цей кислотний біт взуває панича Псюка з першої ноти, хоч і так чомусь нагадує про біґбіт Universal Trilogy у треці "Technohead" 1997 року.

Лірична банальність з періодично відсутнім відчуттям притомної інтонації у ці дні, яку ще й розтягнули на цілих п'ять хвилин. Чомусь без Коли та Вакарчука. А було б гарне тріо.

Гламурна кліпа пані Майорової блукає десь між альоною альоною та Настею Каменських. Десь такою і могла б бути нині NK без патріотичного пафосу та сліз.

Отой нарешті зловив вдалу інтонацію, заточився під потрібний ритм, знайшовся делікатом в іронії та нарешті перестав карбувати пафос іскрами. Це вже цікаво.

Патріотичний реп-шансон про рідний район. Скофка вже має напружитися навіть від такого неповороткого треку.

Етнокодовий мікс Аліни Паш та Вови зі Львова від адепта поп-репових мелодій. Далі має бути мікс Казки та ТНМК про гаремні шаровари.

Грайливий маніфест двох кобіт про міжрядкову відсутність у їхньому щасливому житті фалічної символіки саксофона. Хоча Бред Пітт десь тут міг й прошмигнути.