Yuvi "По тобі" (2023)

Мініальбом саундпродюсерки Уляни Автенюк з летаргійними алюзіями на загублене довкілля місцевих мавок.

Дебютному альбому киянки Уляни Автенюк в іпостасі Yuvi надзвичайно добре потопати вокалізами у потойбічному мареві. Проте коли вона спускається своїм спокенвордом на грішну землю, то відразу чомусь починає блудити стежками зайвих слів.

У тому, як вона лине своїм хоральним ембієнт-попом, є щось канонічне. Її вокалізи потопають у мареві літургійної процесії з алюзіями на історію Мавки. У тій летаргічній готиці їй достатньо близько до дискографії Світлани Няньо. Якщо на альбомі проєкту Сум "Географія Особистості" (2022) відразу пригадуєш горор Come True (2020) Ентоні Скотта Бернза, то у Yuvi на думку спадає Клітка (2000) Тарсема Сінґха з його чуттєвою католицькою естетикою тілесности.

Вона купається у тонких сферах, витає у них ("Інтро", "Каюсь") та подає потойбічні сигнали в одному з найкращих треків року ("По тобі"), який стає уроком для багатьох місцевих зазіхачів на фолкові елементи в електроніці. Комусь цей трек поміж місцевих музик може стати й панахидою назавжди. Своїм різновидом Yuvi плине убік дивних дівчат з химерним на споді на кшталт Grouper чи Kelly Lee Owens. Поціновувачам більш упокорених теренів сновид можна звернути свою увагу на альбом Cucina Povera "There I See Everything" (2022). Комусь має зайти й Evita Manji з альбомом "Spandrel" (2023).

Потойбічна територія багатьох лякає своєю бюрократичною вивіреністю, але на пограниччі світів ще можливі всілякі сплески неконтрольованого. Саме звідти й пробиваються на мініальбомі "По тобі" не зовсім вдалі приклади застосування спокенворду для всіляких приречених замовлянь ("Вдова"). Брейккор з усіма глітчами та бульканням чомусь мало помічний там для всіляких несподіваних ефектів, де бракує хоча б дрібки шизи Gazelle Twin. Уся магія мініальбому Yuvi там відразу чомусь кудись вивітрюється. Лишається тільки якась надто академічна Леся Українка в учнівських руках про душу та горе ("30 повінь").

Поміж тих фрагментів вже навіть починає ввижатися якась Надя Дорофєєва у пеклі, прости Господи. Якщо там і є якась збочена іронія, то, напевне, у тому, що саме Yuvi та її посестри зможуть принести траурний віночок усім тим майстрицям місцевого целочка-попу.

Мініальбому "По тобі" просто подекуди бракує якогось моменту непередбачуваності. Поступ концептів тут цілком зрозумілий навіть зі саксофоном, а тому не змушує хоча б заціпеніти. У нічних мандрівках небезпечних містом трек "Тонем" може лише натякнути на усвідомлення незворотного. А натяків по той бік вже жодних. Лише суцільна оголеність перед незбагненним. Феміністичний аспект мавських ігор лишається для інших дослідників.