Renie Cares "Легка нестерпність буття" (2023)
Кітчеве сновигання безпорадної сніжинки в ілюзіях про боротьбу всього хорошого проти всього поганого.
Дебютний альбом київського колективу Renie Cares зі скаліченою ритмікою маленького щастя після приватного заціпеніння перед бездонною пащею темряви.
Якби гурт Renie Cares розумів, чому Кундері не зовсім сподобалась екранізація Нестерпної легкості буття (1988) від Філіпа Кауфмана, то, можливо, й альбом "Легка нестерпність буття" був би дещо інакшим. Цілком логічно, що цей блаженний кітч закінчується новим гімном для свідків Єгови.
Це ще те питання, чому цей оригінальний мікс є настільки банальним. Подекуди здається, що це таки пародія на кітчевий світок блаженної травмованості Один в каное чи Tember Blanche ("душа", "навчи мене"). Ну, не можна цей приватний апокаліпсис сприймати настільки серйозно, щоб аж не відчитувати іронії у кундериних рядках.
Але, схоже, що новий дитячий хрестовий похід таки можна оголошувати відкритим ("хвилями"). На щастя, єдине завдання цих наївних піонерів-сніжинок прекрасного нового світу, якщо вірити фільму Титан (2021) Джулії Дюкорно, це лише відкласти личинку й миттю померти.
Слова відразу зраджують магічне мислення вокалістки Renie Cares обабіч інтонацій Крихітки, а от у вокалізах їй варто відразу в тій приреченості глосолалії плинути до дрім-попу за успіхом. Якщо банальна лірика так тягне її дуетом до Вакарчука, то насамперед їй варто ставити менше дешевих питань Богові, щоб не стати схожою на Христинку Соловій ("де бог", "сина", "лнб").
Ці наївні пащекування блаженного кітчу ("чому") були б вже зовсім кумедними, якби між рядками у цих духових не ввижалися альбоми пізніх Talk Talk. За подібне в Україні варто відразу виписувати якусь медаль чи орден, якби не те кляте магічне мислення у ліриці та манірні інтонації покинутої ляльки. Інший бік їхніх духових інструментів хилить кудись убік проєкту Mojave 3 (десь між "Love Songs On The Radio" та "When You're Drifting") від учасників Slowdive (яких тут також трохи чути).
Це дивне поєднання нівелює все особливе, що є на диску, а тому з чогось доброго на альбомі "Легка нестерпність буття" можна згадати лише треки "навіть коли" та "тлінно". У цьому аспекті дебютник Renie Cares є доволі химерним екземпляром цілком керованого внутрішнього саморуйнування. І це найцікавіший момент цього альбому.
То, може, гурту Renie Cares варто більше звернути кудись до канадців Braids?