Снодійний попрок суцільних маніфестів від одеського гурту Epolets.
П'ятий альбом чемної та концептуальної артистичности про все на світі та брак комунікації зокрема.
Epolets є дивним гуртом. Наче все є та ніби й нічого нема. Вони немов малюнки на пляжі. Вода прийде і все безслідно змиє у море. Їхній новий концептуальний альбом якось ще більше увиразнює цей стан.
Попри весь свій вихилястий сексапіл та оголене гарчання гурт Epolets є доволі чемними романтиками з млявими текстами. Їхній вокаліст увесь такий збуджений росами, а як почне співати, то головне не почати позіхати.
Його періодично тягне кудись вбік The Killers, Muse чи Placebo, а от з гуртами O.Torvald та Скай вони б спокійно вже могли зробити цілий фестиваль на трьох для всіх шанувальників кідалтової лірики. Добре, що їх ще не називають тутешнім Нікельбеком.
Альтернативу їхнього дебютника Epolets (2013) легко назвати попроком з тією солодкою романтикою українською, англійською та російською мовами. Вокаліст може багато чого у межах жанру, проте ніяк не може вийти за ці межі. Поміж маніфестів його ще стишеної гаркавості можна вже було почути впливи Вакарчука у ліриці та згадати якось мимохіть у російськомовному пітерський гурт Animal ДжаЗ.
На другому альбомі "Dogma" (2014) зранений сексапіл їхнього манірного вокаліста вже можна було назвати покращеною технічно та музично версією Вакарчука. Десь уже тут почали проростати перші паростки підколів Вакарчука любов'ю до Muse.
У бляклій ліриці вони вже могли б записати спліт з O.Torvald, а з гуртом Скай їх єднав певний мазохізм ліричного героя ("Зраджуй, ґвалтуй мене. Поки є сили ще. Доки збуджує тіло твоє" у треці "Зраджуй"). З чогось цікавого тут можна було зауважити хіба певні латинські моменти та потяг до танго.
На третьому альбомі "Cult" (2016) батьківська тінь Вакарчука завжди ходить з дрючком за спиною Павла Варениці (позаду ще чути крики чайок). Експресивність Варениці якось більш припасована його образу, аніж у випадку Вакарчука, і десь навіть й хоче вбік певної андрогінности (области, якої оголений герой Вакарчука завжди якось встидався).
Деякі моменти цього альбому відверто стібнуть Вакарчука своїм аритмічним міксом з Белламі (і розперезана гаркавість тут ні до чого). Денс-рок не зовсім вигрібає текстами, а начебто хітовий маніфест "Море" з тією банальною афористичністю "Хто вірить, той знайде. Хто сильний, той дійде" відрізняє від звиклої творчости гурту Скай лише саксофон. Тут ще періодично ввижається Антон Слєпаков, хоча до нього черга остаточно дійде тільки на п'ятому альбомі.
Одним з продюсерів четвертого та повністю україномовного альбому "Діти моря" (2017) був учасник Океану Ельзи Милош Єлич. У сексапілі Варениця вкотре переграє Вакарчука разом зі своєю пошанівкою до гурту Muse.
У ліриці він хіба може згадати щось тривіальне про "грішного янгола" та навіщось записати беззубий антифастфудний маніфест "Копіпаст", хоча його мав якось зарелізити прісний гурт Антитіла у клоунських костюмах. Вакарчук, до речі, на альбомі ОЕ "Той день" (2024) зрештою таки записав шансонні куплети в одеському стилі ("Мамо!").
Між четвертим та п'ятим альбомами у гурту Epolets був мініальбом "Темна Вода" (2024). Вокаліст там починає вголос матюкатися, стікаючи хтивістю, бавиться у патетику, а десь між Вакарчуком, Белламі та Йорком створює свій найцікавіший наразі трек "серце".
П'ятий альбом "Гармонія Хаосу" (2025) напрочуд легко назвати їхнім найслабшим довгограєм. Маніфестований попрок про відсутність комунікації та слабенькими натяками на іронію між рядками є ще тією нудьгою. Поза пафосом маніфестів Варениці добре тільки там, де він вже трохи втомився власною аритмією ("Ціле").
Пророк Вітчизни зі зраненого романтика десь поблизу Muse такий собі. Плакатний персонаж в образі лайтової версії Антона Слєпакова з новеньким для себе речитативом ("Газлайт"). Про його уважну деталізацію станів Варениця може лише мріяти (хіба "Хаос" десь там за кілометр можна поставити).
На всю величезну відстань між ними чітко вказує трек "Ми не любим правду" з його заяложеною лірикою на кшталт "Нащо нам та правда? Свайпаєм і лайкаєм пости інфоциган та їх пусті інсайти". В Україні вже є пісний гурт Антитіла у клоунському гримі. Може не варто вже й гурту Epolets уподібнюватися у чомусь до деяких?