Гоп-стоп секти Садового підходить саме із-за того рогу, де в Трікі знаходиться пекло.
Ганна Гопко та Семен Семенченко презентують модний і дуже популярний в наших палестинах бренд Самопомочі в антикафе Communa – цій царині місцевих хіпстерів, і тому сподіватись на щось більше, ніж феєричний наїв навіть не варто.
Екзальтована карма цього місця має вже якусь тривалу історію і тому навіть дорослі вуйки тут поводяться, наче малі діти, і з щирістю відкритого роту вірять у кожне слово, що вилітає з уст, бажано немісцевого оратора.
Однак цього разу, як на візитацію столичних ревізорів, у Communi мало місцевих хіпстерів, і ще менше німих сцен.
Дівчатка, звичайно, ловлять кожне слово відкритим ротом, але вже якось ліниво.
Сьогодні, більше навіть, ніж зазвичай дівчатка збуджуються підстаркуваті кавалери.
Шляхетність – це стара сексуальність і тому поміж консервативних правоцентристів з Самопомічі вони намагаються бути підкреслено ввічливими та лаконічними – саме так вони сподіваються побачити обіцяне Садовим царство небесне.
Першою приходить сповіщати єресь Самопомочі присутнім масам Ганна Гопко. Вона дещо агресивна у своїй вульгарності, але Березюк каже, що вона не така і не інша, а просто трохи вимоглива, наче Юля.
Місцями вона дерев'яна і не особливо пластична, як Садовий під час першої каденції, але Березюк щось там підшаманить, і вона, як той Садовий почне тролити Свободу. Не завжди вдало, звичайно, бо більш вдаліше він інколи може пригріти Володю Гірняка своїм лагідним словом.
На галицький манір її б варто було називати батярочкою, але вона вже тепер столична пані.
У цей час приходить Семен Семенченко у хаковій куртці з кавою в руках і довго починає дивитись в одну точку. Такий завтик періодично переслідуватиме його постать під час усієї зустрічі.
Він довго п’є каву. Довго витирає пальці серветкою. Спочатку вдягає годинника на руку, згодом він знову опиняється у його кишені. Він дістає телефон і знову кладе його назад.
Увесь цей час щось монотонно та одноманітно говорить Гопко. І якщо Семенченко – це якийсь лермонтівський демон, то Гопко – це більше белеет парус одинокий в тумане моря голубом.
Вона говорить стоячи і він її слухає на власних. Вони хочуть сісти, щоб не стояти. Сідають, але швидко встають. Згадують, напевне, що сидіти – це погана прикмета, особливо тоді, коли барига Садік має довго сидіти з конфіскацією.
Гопко вірить у родове прокляття і тому герої нашого часу вирішують усю зустріч стояти, щоб не сидіти.
Навколо них багато модних камер, мікрофонів, освітлення, а також декілька австрійських журналістів.
Гопко одноманітно та монотонно заколисує присутніх адептів секти Садового своїм зомбуванням та пошуком таких, як Ви. Дещиця талану – і ця безплідність сектанського захочення могла бути схожою на творчість співців пустелі – туарегів з колективу Tinariwen.
Але в проповіді єресі Самопомочі не потрібно особливого таланту – варто лише простягнути руку і взяти так, як і заповідав великий Садовий.
Рука руку миє – це ще один, паралельний слоган Самопомічі до вже класичного "Візьми і зроби".
Гопко і Семенченко відмазують Садового від будь-якого негативу апеляціями до чогось недосконалого і тому дещо гріховного.
Вони щедрими жменями розсипають немочі Самопомочі з незамулених джерел Божого послуху. Вони багато і нудно розповідають про нову країну, але при згадці Садового у них відразу з’являється репресивна совкова стратегія – хто не з нами, той хворий, і тому кожен хворий заслуговує лагідної посмішки поблажливості, тієї посестри юродивості.
Гопко, звичайно, повний профан, коли мова заходить про Садового. Вона червоніє, але бреше. Вона падає на мороз і у всьому звинувачує Свободу, з якою Садовий лише воює замість того, щоб плекати місто-сад.
Гопко багато і нудно говорить про професійність, але сама навіть не знає, що у Львівській міській раді немає фракції Самопомочі. Зате вона порівнює львівські трамваї з трамваями миколаївськими і навіть безапеляційно вважає, бо не знає розкладів у рідному Львові, що Садового вдруге обрали мером просто так, а не тому, що йому просто не має альтернативи.
Дівчинка витає десь у власних ілюзіях, і інколи у неї там дивний погляд – чи то банальної невиспаності, чи то замурованих демонів.
Вона вірить, що над нею Бог, а вона лише маленький інструментик, і в отому наївному просторікуванні вона страшна популістка. Страшна і популістка, як і Юлькіна Альона зі своїми багатозначними щічками.
Вона хоче зберегти духовность в команді Самопомочі, і тому має вірити у невипадковість будь-яких проявів Божественного провидіння.
Так, на хаковій курці Семенченка стоїть брендом Legion, і що це, як не знак біснуватості секти Садового на який вказує перст Божий.
Гопко намагається проповідувати духовність у Львові – і це трохи тавтологія. Гопко намагається залишитись собою в команді Садового – і це вже оксиморон.
І як на духовну особу вона щось занадто кокетує повітря своїми заявами про пропозиції безтурботного життя на білбордах від інших партій, які вона проігнорувала заради ризикованої справи зі Садовим.
Так вона стає дівчачою іпостасю Володі Парасюка, бо той вірить, що щось там змінив тоді, коли вже було змінено, а Гопко вірить, що Євромайдан сам зібрався за три години.
І тут схоже, що Семен Семенченко не особливої толерує такі дещо неадекватні заяви своєї однопартійки.
Бо якщо Гопко категорично не уявляє союзу Самопомочі зі Свободою, то Семенченко такий союз ще якось бачить.
Гопко заносить у її багатослівній безапеляційності, і так на її обличчі можна помітити увесь її багаж нереалізованості, важкий, темний та густий. На нього в неї можна лягти і ще й накритись з вухами.
На певних ракурсах вона схожа на громадянку Козлову з привокзальних пікетів плакатної істерії.
Вже звідси їй зовсім недалеко до рязанівського Гаражу, де на зібранні гаражно-будівельного кооперативу директорка ринку і громадянка Алла Кушакова так радикально показувала ляжку трудящим.
Так за певного світла наївна дівчинка Гопко (принаймні такою щирою вона хоче являтись навколишнім у снах) більше схожа на прагматичну акулу прилавку.
До речі, саме з місцевих ринків розпочинається кожен ранок громадянки Гопко на цих перегонах, бо саме там вона роздає фраєрам партійну газету.
Поки Гопко живе умовним способом (якби у Садового було більше депутатів, якби у нас було більше часу), то трохи науці не зрозуміло, як на це все дивиться Семенченко.
Може він згадує пісню "Гоп-стоп" у виконанні Олександра Розенбаума, де згідно гопкової інтерпретації духовності є чудовий зразок Божественного провидіння винятково для нього у словах: "Гоп-стоп, Сэмен, засунь ей под ребро. Гоп-стоп, смотри, не обломай перо об это каменное сердце суки подколодной"?
Така маза рідко коли випадає в реалі, а з пісні слів не викинеш, і тому поки Семен думає над предестинацією у своєму житті, можна оглянути краєм ока шановну публіку.
Тут карма веселкового колективізму від антикафе Communa дає си чути.
Ось якась наївна дівчинка з Донецька рада бачити щирих та справжніх садовістів. Ось якісь хіпоблудні туристи з Києва чешуть баєчку про львівську казочку та запевняють, що усі їх знайомі, і навіть знайомі знайомих будуть голосувати за Самопоміч.
Ось якийсь наївний бізнесмен розповідає свою історію увірування в Садового. Виявляється якось Андрій Іванович не захотів допомагати блатом одній своїй кумі (їх спільній знайомій), яка мала проблема з незареєстрованим газовим котлом.
Наївний бізнесмен намагався спокусити Садового непристойною пропозицією зателефонувати куди потрібно, але Андрій Іванович гідно витримав це випробування та смиренно заявив, що все має бути згідно закону.
А ось хтось просто стоїть та дослуховується до гласу Господнього.
Вже далеко не наївні австрійські журналісти організовують Гопко гамбурзький рахунок і дуже хочуть дізнатись про те, чому ж ця чарівна парочка говорить про усіх українських олігархів, але забуває згадати про Коломойського.
Гопко вже традиційно падає на мороз своїми хі-хі-відмазками та звинувачує у всьому тролів Самопомічі, тобто не тролів з Самопомочі, а тролів власне Самопомочі.
Вона вірить, що Садовий допоможе зробити країні квантовий стрибок, хоча професіонали, як нова фішка Садового – це стара фішка Януковича. Вона хоче, щоб у парламенті не було співаків та масажистів, хоча сама апелює лише до досвіду носіння фортепіано за Мацехом, тим Мацехом, який їздив здибати Бога аж до Індії, хоча Його тут дуже легко можна відшукати за кожним рогом.
А ще вона чомусь згадує про те, як Соболєва паплюжать геєм і дуже дивується, як можна бути геєм з четвірком дітей та Марічкою Падалко в дружинах. O sancta simplicitas.
До речі, найбільше підтримують львівські геї та лесбійки саме Самопоміч Садового та вірну свідчиню його чудес на 116 окрузі Ірину Подоляк.
Наприкінці навколо Гопко та Семенченка стрибає, наче сарна професор Йосип Лось. Він авторитетно повідомляє присутнім, що Путін трохи не москаль, ні генетично, ні за духом. Лось вважає, що Путін здеградував, а Росія ось-ось розвалиться.
І тому Лось просить Семенченка донести цю благу звістку до російських содатів та офіцерів, щоб більше не було війни, була Росія без Путіна та процвітала російсько-українська дружба.
На цьому все не закінчиться, бо Лось побіг фоткатись з Семенченком.
На рісепшині антикафе урочисто роздають агітаційні матеріали Самопомочі, де Садік так утопічно створює у Львові європейський рівень життя, пенсіонерки радісно втикають в acer, а експерти вважають партію найбільшою сенсацією на виборах.
На вулиці розпогодилось, бо Самопоміч взяла і зробила. Але надвечір на місто знову впав дощ. Бідне місто Львів – воно приречене на переслідування цими клоунами в ризах духовності, бо ніч не місто – ніколи не забуде назавжди.
У класичних нуарах фатальна жінка – це завжди майже пастка для пацана у протизаконній авантюрі. Хоча бувають й винятки, як у нещодавньому нео-нуарі француза Фредеріка Жардена Nuit Blanche, де кобіта є фатальною феммою головного героя (корупованого копа) лише тому, що стоїть на варті закону.
У карнавальному Львові також усе трохи навпаки. Це Садовий тут femme fatale, яка приносить погибель усім наївним, наче Гопко.
Усе відео з ними тут.
Після такої тривалої нудоти від секти Садового хочеться переслухати Merzbow, Dälek чи щось з крауту, але для усіх та інших звучатиме Олександр Розенбаум та його хіт "Гоп-стоп".