Чемний романтик Laud має все для всього, але чомусь постійно збочує в якусь наївну засаду.
Третій альбом київського виконавця Владислава Карищука на псевдо Laud навіщось заводить у вікндовий храм інтимних подробиць вульгарну базарницю Машу Кондратенко.
У романтика Lauda є все для того, щоб стати кимось. Вже на дебютному альбомі українською він був покращеною версією танцюриста Монатика. На такому його тлі посередності Дантес та Барських зі своїми україномовними альбомами здаються просто остаточним дном.
Laud має все, але він не знає, хто він та де знаходиться. У нього й досі є можливість залишити нудну пародію на рнб на прикладі Монатика та перейти у лігу справжнього україномовного рнб, де вже є Tery. Тут варто ще раз натякнути Максу Нагорняку на музичну прірву між Монатиком (і Пивоваровим) та Tery, оскільки він щось трохи загубився в ієрархії українських артистів.
Tery не потрібно підійматися до рівня Монатика та Пивоварова, оскільки вони знаходяться на нижчому рівні музичного мислення. У Tery є все для розвитку, а у Монатика та Пивоварова жодного розвитку вже не буде. Якщо Laud залишиться на їхньому рівні, то країна отримає ще одного Івана Navi зі старомодною лірикою, яка застигла десь наприкінці 80-х.
Laud розпочинав з альбому "Музика" (2018), де вже був кращою версією танцюриста Монатика попри його ж сліди Сансея та Тімберлейка. Його чемна лірика мало де претендувала на підтексти, але вже добре, що там не було потягу до проповіді монатикової побожности. У монатикову пастку він вже зовсім потрапляв хіба у треці "Ти в мене є".
Десь трохи він міг дати й Сема Сміта, десь трохи він міг наївно погратися у мачо зі широкими кишенями. Навіть у такій дещо банальній формі на теренах млости ліпше вже було слухати його, аніж Дантеса та Барських ("Не залишай"). Його рнб-версія "Подоляночки" – відверта сміхота для чемнюльок та поблизу нещодавньої версії alyona alyona та Jerry Heil – ціле одкровення.
На другому альбомі "Dual" (2021) Laud все ще тримався покращеної заокеанськими впливами версії Монатика ("Nanane"), хоча його російськомовний матеріал услід за зросійщеним лучанином був ще тим косплейним трешем ("Медленная", "Грязные танцы", "Посейдон"). У танцювальних попмоментах з ним не могли зрівнятися ніякі Дантес і Барських ("Парашут"), але він й досі шукав себе у якихось наївних засадах.
Нині для всієї повноти візії надзвичайно легко поставити біля його треку "Там, де ти" торішній хіт Євгена Толочного "Там де ти", щоб він зрозумів усю різницю та хоч якось збагнув своє місце на українській музичній сцені.
На новому альбомі "Пробудження" (2024) Laud ледь не зрікається всього монатикового у собі. Має всі шанси нарешті перейти до чогось цікавішого та відвертішого, проте навіщось заносить на територію The Weeknd ще й всі свої проблеми з продюсером.
Його пробудження псує його ж традиційна чемність та вже зовсім незрозуміла у 2024 році спроба монатикової проповіді. Треба було стільки років втікати від неї, щоб нарешті пристати на цю банальну богомільність ще й на зранених теренах The Weeknda? Трек "Пробудження" стає найбільш потворним моментом його дискографії, де він нахапався своїм диско-попом усіх монатикових бліх.
Замість приватного інтиму канадця Вікнда він навіщось виголошує банальні маніфести на кшталт "Крізь терни іди. Світло неси. Без тебе цей світ завмирає". Він реально проповідує постапокаліптичну радість у біблійному сенсі ("Сум перетвориться в радість, а зло програє добру. І сильною стане та слабкість, яка підводила гру. Несказане буде відчутим, незрозуміле стане ясним. Тихий голос всіма почутий"). Цікаво, що у тому наївному псевдопоетичному піднесенні йому легко забігти у гості до аматорів з МУРу ("Я тліть не збираюсь, я буду горіти. Яскравіше ніж будь-хто горів").
Ніхто не знає навіщо йому нині вся ця маячня. Поміж усіх місцевих вікндовців а-ля Nikow він точно не загубиться ("Присмак Виноград"). Навіть може передати з віддалі привіту гурту Tvorchi ("Не чекай"). Схоже, що він навіть не розуміє, що спроба привести у ніжний вікндовий храм інтиму та наркоти вульгарну перекупницю Машу Кондратенко опускає його до рівня клоунади Дантеса та Барських ("Спродюсуй мене"), до рівня бездарної пародії на рнб.
Його беззубу стерильність та нехитрість жорстоко карає на альбомі "Пробудження" рнб-співачка Yarima ("Забирай"). Навіть не там, де підспівує йому, а у чоловічому варіанті її хіта "Не довіряй мені" ("Маяк"). Там, де вона просить, не довіряти їй, Laud сліпо бере її за свій маяк та майструє для неї цілий іконостас. У неї – деталізований досвід модельованих ситуацій, а у нього – примітивний набір романтичних кліше. От і вся різниця між ними та конкретне пояснення того, чому її музичне мислення так значно випереджає його старомодне моняння.
Laud завис між світами у тому скафандрі. Завис між старим (Монатик) та новим (Tery). І це найгірша з можливих для нього ситуацій. Можна скільки завгодно косити під Тімберлейка чи Вікнда, але без внутрішнього пробудження він й досі лишатиметься бідною квіткаркою Елізою Дулітл навіть у королівському палаці.
Тут йому хіба можна лишити каверний альбом Aloe Blacc "Rock My Soul Volume I" (2024) з класикою No Doubt "Don't Speak".