Конвеєрний дебют львівського поп-виконавця Івана Сяркевича, якого маси більше знають під псевдо Іван Navi.
Простого фацета зі Львова Івана Сяркевича хіпстерські сайти відразу охрестили львівським Джастіном Тімберлейком. Таке недолуге порівняння не є чимось несподіваним від хіпстерських сайтів України, оскільки рівень їхнього плінтуса відомий вже давно і схоже, що назавжди. До Тімберлейка Іванові Navi, звісно, як до моря рачки і так ще мільярд разів підряд. Добре, що хіпстерські сайти ще не назвали місцевого пуссі-репера Гаврика галицьким Дрейком. Останнього, до речі, полюбляє слухати новий романтичний герой Львівщини, але поки що результатів цього слухання важко помітити у його творчості.
Періодичні оглядини Варіантами музичного львівського дна можуть лише написати, що місцями це краще, ніж всілякі там панчишини, табакови, гаврики і навіть ірини федишини, але не набагато. Якщо якось і можна назвати Івана Navi, то хіба що Курчиком на спідах. Для тих, хто не відає, то Тарас Курчик – це колишній депутат Львівської обласної ради (від НРУ), тепер – заступник Вовкуна у львівській Опері, а колись (дуже давно) – автор безсмертного галицького хіта "Більше ніхто".
Між треком Курчика "Більше ніхто" та треком Navi "Такі молоді" десь двадцять років різниці, але ці часові зміни навколо (у світосприйнятті ліричних героїв) дуже важко помітити у цнотливенькій ліриці Івана Navi. В альбомі "Такі молоді" – вісімнадцять треків (14 оригінальних та 4 ремікси) і всі вони вирізняються слабенькою лірикою (і це про любов чи навіть секс) та інтонаційною одноманітністю. Якби не саундова мітка тропікал-хауз, то всі ці тексти Іван Navi міг спокійно собі співати і двадцять, і тридцять років тому під якусь іншу (модну) музичку.
Але навколо просто тьма якісних закордонних аналогів, і тому ніхто навіть не буде ставити саунд Navi за якусь особливу чесноту, копіювати західні зразки навчилися вже майже всі. Можна спокійно послухати будь-який мікс того ж тропікал-хаузу і просто зрозуміти звідки ростуть вуха у творчості Navi чи, наприклад, Соні Кей (з її зоряним саундтреком). Музика тут звісно – закордонна, а слова – зайві. Неоковирна, незаймана лірика. Розмита, безособова, без приватних чи відвертих обертонів. Тут Іван Navi далеко не втікає навіть від Джамали з її ліричкою 60-х років минулого століття. Слухати таке лише тому, що це українське та україномовне – сумнівно та сумно. Краще вже тоді слухати новий альбом Ашера чи те, як AlunaGeorge повернулися до ідеальної форми на EP "Champagne Eyes". Або, взагалі, новий диск Jaakko Eino Kalevi "Out Of Touch" (2018).
Якщо Іван Navi вже так співає про любов у 21 столітті, то замість стерильних текстиків хотілося би почути щось відвертіше, персональне, різноманітніше. Дзідзьо, наприклад, нарешті знайшов свою цільову аудиторію, дітей, але для кого співає Іван Navi? Якщо Монатік – це Іван Дорн для бідних, то для кого тоді Іван Navi? Як про мову тіла, взагалі, можна співати такі штамповані пісні? Ніби це не жива людина, а перший галицький робот-співак, який співає не про живу кобіту (чи пацана, фіг їх там тепер знає), а про ляльку, і це без жодних збочень, ніби Браян Феррі, у такій контроверсійній темі. Світ навколо змінився і гонорові галичанки також у своїх сексуальних смаках, а Navi й досі дає ті такі нібито круті, мачистські інтонації (ніби щось у роті застрягло) у треці "Тимчасовий релакс". Хоча він ще навіть не R.Kelly, щоб вихвалятися власних дисками у власних піснях.
Всі ці пошуки ідеальної нареченої, такої, щоб навіки і ще й незрадливої (мрія всіх чемних галицьких хлопчиків), наближують нібито сексуального та прогресивного співака Navi до дзідзевих лобизань Церкви і, прости Господи, співака Винника. І про цю прірву між іміджем та текстами тут прозоро натякає кавер скрябінського треку "Птахи". Всі ці комічні перли (і це в текстах про наче секс): "чуттєвий дотик твоєї руки", "очі, немов капкан" (де не вистарчає хіба що "підманула, підвела" і вовчиці), "ти не така як всі", "така гаряча і палка мене до сказу довела" звичайно, що не можна слухати без сміху. Але, найголовніше, як під них танцювати? Десь наприкінці альбому навіть можна підібрати зразковий (і нудний) трек для німецького порно ("Коливання").
Під кінець альбому виснажений Іван Navi нагадує слухачам не так про існування у світі колективу Major Lazer, як про бездарну творчість львівського каверника Панчишина ("Дивись на сонце", "Зрадливе кохання", ремікс "Хімії", де вже обов'язково хочеться доспівати ту нецензурну підліткову кінцівку відому ще з радянського союзу: "хімія хімія, вся залупа синяя"). Хоча топом несмаку на альбомі "Такі молоді" (тут може бути навіть таке) варто назвати трек "Казково". А ще нереально зайвий та жахливий кавер на "Край" Софії Ротару. Зрозуміло, звісно, що галицький співак вперто прямує до співочих європейських горизонтів та не забуває про батьківське (материнське) коріння, але ж не можна так перетворювати все сакральне на хутірську пародію.
Добрим словом на альбомі Івана Navi мінімально можна згадати треки: "Влипли" (навіть попри цнотливеньке сленгування), "Закохуюсь", "Прокачуємо ночі" та ремікс на "Такі молоді". Також ще варто тут згадати про пісню "Хімію" з фітом Марічки Яремчук (яка ніяк не може попуститися з копіювання Ріанни) і це найкраще з того, що було в її творчості. Згадати навіть не тому, що це міг би бути ідеальний саундтрек до фільму Легенда Карпат, а тому, що кліп "Хімія" датований 9 жовтня 2017 року, а Яремчучка там дає, обережно так треба написати, якусь прото-Бітанґу Аліни Паш (кліп на Ютубі з квітня 2018). Хоча ще, звісно, для остаточних результатів треба перевірити час з'яви на голубих екранах дівчаток з реклами йогурту "Галичина".
На цьому все, хоча Іван Navi ще десь в інтерв'ю каже, що хоче осучаснювати українські, як він це називає, ретропісні. Схоже, що він так і не чув варіантівської підбірки українського соулу, де й без його реміксів все перфектно. І сумнівно, щоб нині в Україні був ді-джей рівня Тома Мултона, щоб зробити з чіча-лялі ще більшу магію "Philadelphia International Classics: The Tom Moulton Remixes" (2012).