Берлінський джаз з колисковою медитативністю української вокалістки Вікторії Лелеки.
П'ятий альбом проєкту Leléka з мінімалістичним візитом на терени вкраїнських снів та видінь.
Берлін поволі стає важливим осередком цікавої української музики. Вікторія Лелека разом з Ганною Гринів вже можуть проводити цілі майстер-класи багатьох українських виконавців та виконавиць. Можливо, що світ дочекається від них і якоїсь святочної колаби.
Берлінський проєкт Leléka має у складі двійко німців (Thomas Kolarczyk, Jakob Hegner), одного шведа (Povel Widestrand) та українську вокалістку Вікторію Лелеку. Наразі поміж сумнівів означення у їхній дискографії варто більше схилятися таки лише до джазу (з деякими іншими впливами), ніж до фолк-джазу. Етноджазовим найлегше назвати хіба їхній альбом "Rizdvo" (2023).
Джазові варіації народних пісень у них завжди тримаються потрібного чину без зайвого дріб'язку в таких випадках у деяких інших українських виконавців, де винятком має бути New Brain Trio.
У розчуленні Лелека ніколи не доходить до кітчу чи чогось такого юродивого, адже декілька кроків звідси ліворуч – і це вже Христя Соловій у засаді зі своїми обіймами. Це деякі слухачі проєкту часто впадають у цей посполитий раж, хоча ці звуки на подібний стан не натякають навіть приблизно. Найбільше цей момент можна зауважити довкола їхнього саундтреку до такого собі серіалу І будуть люди ("Zozulja", "Zapisno").
Поза спадковим народним фаталізмом та моментами тужливої упокорености у цих піснях Вікторія Лелека завжди має, що сказати своїми грайливими чи навіть глумливими вибриками. Можливо, що колись світ дочекається від проєкту Leléka і якогось панк-джазу. Найкраще з цими моментами зустрітися на альбомах "Leléka" (2017), "Tuman" (2019) та "Sonce u Serci" (2021).
Лелека попри всю свою щедру ніжність легко зривається в артистичний шал, свінгує та знущається так, що десь тут вже б мала бути якась взаємодія з Vivienne Mort чи Dakh Daughters ("Oj Tam Na Tovchku", "A Gnaly Hurale Ovtse", "Oj, V Kolo", "Tuman Jarom", "Polonyna", "Ruzha").
Майстер-класів для всіх інших тут ціле море, особливо чічці Соловій ("Ishlo Divcha Luchkamy", "Diwka Jawdoschka"). Окремим прикладом артистичної постави зі всіма нюансами та деталями мав би надихатися проєкт DakhTrio ("Oj Tetjana"). Усі інші на прикладі проєкту Leléka могли б повчитися делікатності під час поводження з національними моментами ("Karchata", "Dolyna Shyroka", "Suchiyj Dub", "Dobra Dolja").
Альбом "Rizdvo" (2023) зі своєю рясною Гуцулією найбільше у них пасує етноджазу своїм арсеналом інструментів ("Bil'", "Syz Orel", "Lesyna Kolyskova"). Разом з ним вони вже залучають певні мінімалістичні та орієнтальні моменти, де ніби рухаються кудись убік Arooj Aftab ("Oi U Kyievi", "Bozhe", "Yvanova Maty"). Шанувальники грайливої ніжності на альбомах Лелеки також можуть очікувати й на свої улюблені смаколики ("Raduisia", "Oi V Lisku").
Новий альбом "Kolysanky" закономірно приводить проєкт Leléka до медитативності, яку навіть не хочеться називати фолк-джазом поміж елементів бібопу, мінімалізму чи класики. Орієнтири Arooj Aftab все ще на горизонті, Лелека видобуває у своїх вокалізах ще більше нюансів, а сам альбом є суцільним хітом ("Kolyskova", "Ne Zhal'", "Spalo Dytia", "Sonko", "Dytynko", "Ne Zabudu", "Kotyk").
Фірмова делікатність вкотре унеможливлює будь-які натяки на щось профанне на цій сновидній території ("Lileya", "Synochku", "Yabluchko", "Svit", "Z Popielnika"). Вкотре є одним з ідеалів, до якого мала б прагнути українська музика після зречення всілякої неошароварної сентиментальності.
Ще у млявому січні Україна має один з найкращих альбомів року, а якщо всі ми є лише сном батька Тараса, то саме таким він і має бути.