Lubko Stasiv & Shahid "рнбшне радіо Вайс сіті" (2024)
Львівський дует з каверним розумінням фанку та репу нищить все живе на своєму шляху.
Конституція львів'янина Любка Стасіва взагалі не створена для фанку та репу, але він вперто лупає цю недосяжну скалу вже на другому альбомі з таким собі Шахідом.
Новий альбом львівського дуету заявляє, що надихався радійною музикою у грі GTA Vice City. Все це, звісно, чарівно, але з таким неповоротким каверним мисленням, їм взагалі варто мовчати про якесь натхнення та гру.
Примітивна безпорадність альбому "рнбшне радіо Вайс сіті" походить ще з першої думки про можливість дуету Стасіва та Шахіда. Перший грає у львівському гурті Numo, який чомусь гадає, що знає щось про грув, а другий – просто псевдорепер. Після його альбому з Хонестом "Все на свої місця" (2022) й справді можна було вже остаточно зрозуміти все про його начебто реперські навички.
Перший альбом дуету Lubko Stasiv & Shahid "В дорогу" (2021) демонстрував ліричну графоманію з начебто читкою на рівні української реклами про антистрес у тата. Стасів чомусь вважав себе піжонським мачо, хоча він взагалі не створений для фанку чи репу. З цього всього навіть міг би народитися адекватний інструментальний реп для літніх мандрівок та танців на кшталт українських проєктів Jad Abstrock чи Dj Nail.
Та ніхто з дуету виконавців навіть не розуміє того, що вони власноруч псують свій саунд. Це просто набір слів для каверного виконання, де Стасів ще навіщось переходить на англійську для більшого сміху. Він не мислить себе поза банальними маніфестами про якусь гіпотетичну велич на орбіті. Нічого літнього чи сексуального з нього не виходить. Закономірно, що єдиним цікавим моментом альбому є трек "Afterwords", де й так все зрозуміло без слів.
Ніхто з цього дуету не народжений для фанкового піжонства. Альбом "рнбшне радіо Вайс сіті" своєю асексуальністю нагадує реліз To Eternity & The Curly "Теорія любові" (2023). Подібне, здається, можливе лише в Україні ("Нове місто"). Забрати з фанку увесь секс спроможні лише місцеві аматори.
На пафосному начебто речитативі у графоманських садах Любка Стасіва варто закривати вуха від сорому. Навіть ті фрагменти, де він нарешті співає, а не читає, нічого не можуть врятувати. Це провалля з якого він ніяк не може вибратися ("Повернути назад"). Дно каверного мислення, косплейний рівень неоковирного вдавання недосяжних речей, де в ідеалах можна вловити, не так радіо з GTA Vice City, як німця Roosevelt ("Нічний ритм", "Знову") чи навіть щось зі самого Джорджа Майкла ("Що").
Їхні маніфести є винятково брехливими. Вони можуть хоч цілу вічність співати про дикість, але де, власне, хоч якісь приклади дикості у їхньому стерильному виконанні ("Якісно жити")? З їхнім акцентом в англійській не у фанк грайливий бавитися, а відразу йти у лобову колабу до Gogol Bordello, щоб хоч якось зазіхнути на рівайвл джипсі-панку ("Воа").
Якщо у цьому недалекому косплеї елементів західного життя ще можна зрозуміти обмежену присутність такої собі Пріани, то що тут робить Krapka, яка спромоглася на один з найкращих треків на альбомі проєкту Soundots "Dark Circuit" (2024)? Безликість треку "Feel the music" ще може претендувати на якусь позачасову актуальність, а от неошароварщина "Супергерой" – це вже хіба рівень якихось ноунеймів на Святі музики у Львові десь у затурканому куточку з павутинкою для двох.