Дніпровський трип-хоп Юрія Буличева, який вкотре перевершує діяльність деяких українських виконавців.
Проєкт Soundots від Юрія Буличева та його друзів (Артем Генералов та Dim Natem) записує зразковий альбом українського трип-хопу, хоча всі, звісно, б хотіли, щоб українською там були усі треки.
Пан Буличев стає реальною проблемою для українських культурних медіа. Після його альбомів вони назавжди мали б забути у своїх текстах про шкіряних мурах від кітчевої Онуки та проблемну інтелектуальність гурту Тонка.
Після альбому "Dark Circuit" вони б вже не мали заїкатися про якусь там глибоку містику на новому диску гурту Ragapop "Do you listen to Ragapop?" (2024). Такого, певне, не станеться у найближчі десять років, а тому у всій цій ситуації тішить той момент, де одна людина з Дніпра стає наукою для багатьох місцевих виконавців. Саме Буличев стає тим дніпровським трикстером, який конкретно обламує хайп відомим українським виконавцям та гуртам, а не якийсь там jockii druce.
Він стає вчителем для многих. Ще на альбомі "Unrelated" (2024) його проєкту Monotonne, який обов'язково має бути у списку найкращих альбомів 2024 року, можна було зауважити те, що йому трохи нудно на вкраїнській сцені. Після "Dark Circuit" він би зміг вже замахнутися на варіацію дніпровського Burial, щоб дрібно покришити якісь солодкаві місцеві рнб-хіти для нічних прогулянок містом на самоті під час війни ("Underline").
За крок від музики він би міг зауважити й майстер-класи для охочих. Чимало українських виконавців нині популярно намагаються комусь щось розповідати, хоча самі нічого так і не досягнули вартісного. Примітивна мівінопопка Jerry Heil щось там вже так хоче сказати важливого про країну, ніби збирається у політику. Особливим сміхом нині є реклама Моршинської, де її прісна юродивість щось там мовить про рясне відновлення. Ще б Смерть запросили рекламувати плодючість.
Деграданти з Enko намагаються когось заохотити своїм сектантським одноманіттям. Засновник аматорського трешу МУР гордо сидить поруч з філософом Тарасом Лютим, наче має щось сказати мудрого. Його інтерв'ю на каналі Розмова має стати особливим абзацом у пеклі для недалеких українських блогерів у теплих ванночках.
Подібна ситуація, власне, ніколи не була дивиною в Україні, де всілякі бездарні персонажі рвуться в топи авторитетів (моральних і пасторальних) та хочуть стати лідерами своїх куцих думок. Війна завжди є щедрим часом для всіляких аферистів та шахраїв. Буличев – цілий титан вічности нині на цьому мізерному тлі всіляких одноденок. Саме він би й мав проводити свої майстер-класи для багатьох вкраїнських виконавців і гуртів за грубі гроші.
Після Онуки та інших на альбомі проєкту Soundots "Dark Circuit" настала черга хапатися за голову гурту Ragapop (Юріну також можна сюди записати на курси). Десь саме таким мав би бути їхній альбом "Do you listen to Ragapop?" замість тієї їхньої лондонки Пиркало ("Purgatory", "Mantrap").
Це актуальне небо над Дніпром під час війни. З усім тим мерехтінням потойбічних попереджень, непевним маревом, індустріальною тривожністю та канонічним відчуженням ("Найсолодша", "I'm Sorry", "Tonight", "Безліч очей", "Tiny Explosions").
Добрий вчитель підносить своїх співучасників на потрібний рівень майстерності. Всі фіти на альбомі "Dark Circuit" охоче йдуть за Буличевим у цій атмосфері, адже добре розуміють важливість подібного моменту для розвитку. Навіть певна механічність лірики додає йому глюків своєю правильність у тій грі з матеріалом ("Втеча"), а той етномомент на "Не всі будемо" вже можна вважати першим кроком до архангелів Burial.