Тонка "Знов молодість не буде" (2022)
Довоєнний реліз з типовими проблемами учасників місцевого поппроцесу.
Перспективний колектив Тонка з танцювальним мініальбомом та типовими проблемами російськомовного вуха в інтонаціях української мови.
Довоєнне EP гурту Тонка на лейблі Івана Дорна продовжує блукати в ритмі навколишніх кліше своїх попередніх альбомів. Танцювальний альбом "Знов молодість не буде" вже звично, як для вихованців Дорна, намагається давати хитрий саунд, але нічого особливого цікавого там немає у тих викрутасах, оскільки не кожен може бути Thundercat.
Але навіть у такому стані цей нехитрий саунд випереджає свої тексти ледве не на вічність. Це типова проблема багатьох учасників української попмузики, які ніяк не можуть хоч якось узгодити свої графоманські тексти з часто запозиченими звуками.
Можна скільки завгодно використовувати вірші Олександра Олеся ("Знов молодість не буде") та Миколи Хвильового ("У полі тиша"), але російськомовне вухо в процесі все ще не розрізняє усіх нюансів української мови. Добре десь, звичайно, що такі спроби вже хоча б існують, і таким Хвильовим вже навіть можна лякати Паліндрома, але все це наразі нагадує кон'юнктурну та плаксиву халтуру від посіпак Потапа (хоча б новий трек NK про любу неньку-Україну).
У треках Тонка все ще відчувається вплив харківського колективу Lюк, і увесь парадокс цієї ситуації у тому, що в Lюка були і є одні з найкращих україномовних текстів в українській музиці. І тому досить дивно спостерігати за тим, як Тонка надзвичайно легко потрапляє в пастку спокенворду а-ля Ragapop у треці "Знов молодість не буде".
Тонку знову навіщось тягне у країну кліше, де за орієнтир вона обирає чомусь Онуку у її найгірших проявах ("Рятівник", "Птаха", "Японія"), а не, скажімо, бруклінський колектив Chairlift (і тому у тутешніх танцях, як і в Онуки, не буде жодного сексу).
Одноманітна Онука – не найкращий порадник взагалі у тих спробах техно чи хаузу (де можна згадати Recondite чи Pantha Du Prince), а тому щось адекватне тут можна збирати лише у мікродозах (приспів у "Птаха" чи деякі моменти саунду "Японії").
Хтозна, що їм ще потрібно для повного щастя, щоб ще й скілити поруч українську мову до ідеального стану. Може, залишити впливи Дорна у довоєнному часі?