jockii druce "trashhouttttttt" (2024)

Сумний клоун з Дніпра з хвільозофією банальних істин та пролетарською опікою маленької людини.

Беззубий дебютник від самопроголошеного сатирика jockii druce з дворовими фаворитами у тілах російського гурту Кровосток та проєкту Ноггано від Басти.

jockii druce щось трохи запізнився зі своїми приколами після кумедного інтерв'ю Bird In Flight у 2022 році. Десь успішно проспав цілий рік та втратив цілковиту орієнтацію. Його дебютний альбом "trashhouttttttt" (2024) цікавий хіба для соціологічної думки.

На музичній сцені України є трійко сумних клоунів, які начебто відповідають тут за якийсь протест чи провокацію, хоча насправді є доволі беззубими виконавцями. Це jockii druce, Oi Fusk та хейтспіч. Один з них якось обкурився та розмовляв з Богом. Це, до речі, багато що пояснює про рівень уяви усіх трьох.

Нібито реперу jockii druce добре лише там, де він не лізе у філософію та політику, бо тримається своїх рідних гаражів ("audiovova"). Як тільки він залазить за паркан з кулеметом, то там його банальні істини відразу починають дрючити по самісінькі вінця.

У своїй хвільозофії він стає дещо покращеною версією Мишка Правильного, адже легко ігнорить всілякі моральні сумніви неофіта попри певний потяг до моралізування ("так а нахуя", "якщо чесно всім на тебе похуй"). Його фаталіст десь ще трохи нагадує дворову реінкарнацію Стаса Корольова, яка на відміну від Правильного не закликає посмоктати теплу цицю чи потриматися дружньо за цюцюрку в позі ембріона для інтимного самозаспокоєння.

Своїми фаворитами jockii druce бачить російський колектив інтелектуального глуму та танцю Кровосток, а також колишній проєкт російського репера Басти – Ноггано ("бути далбайобом", "вони все знають"). Щось особливе у цих нахилах на схід йому важко закинути, оскільки Кровостоком ще інколи захоплюється навіть зволожена мрія всіх місцевих дієвців культури – Ницо Потворно.

Десь, схоже, саме з тих далеких країв у мотивах jockii druce й прибилась пролетарська опіка маленької людини ("пайка стайл") у його екзистенціальних роздумах про еволюцію та психологію одного хлопчурика. Трошки, звісно, дивно, що він там нічого не процитував з гоголівської шинелі про бідного Акакія Акакієвича з таким обширом думки.

Саме з цієї території він заходить у мовне питання в Україні зі своїми достатньо сміховинними маніпуляціями важкою долею, такою собі відрижкою народної хвільозофії "какая разніца". Цікаво, що його маленька людина цілком доросла до діверсіті у всьому світі, а от опанувати українську мову в окремо взятій країні ніяк не може. Ой, лихо, лихо, лишенько.

Якщо він думав мати нині у тому якийсь особливий виклик студента широкому загалу, то його швиденько зарубала, наче ту пітерську лихварницю, Надійка Дорофєєва на фіті ("журба"). У цій шкільній пародії на батькове "Минають дні, минають ночі" з наріканням на Бога більше слов'янофільства Пивоварова, аніж целочка-попу Дорофєєвої. Вона занадто пластмасова навіть у такому видозміненому стані для цієї кислоти, і десь, схоже, навіть трохи плаче за лаврами Melanie Blatt на кріселку під сонцем, хоча навіть приблизно не місцева Сідні Свіні з її вологою ейфорією притьма.

Якщо jockii druce ще не став підписантом лейбла Помітні, то, либонь, десь вже незабаром стане. Там нині полюбляють смакувати плямкаючи таким жалібним самороздроченням, чи то пак страдницьким автоеротизмом.