Ницо Потворно "А може це я?" (2023)

Ще один реліз київського виконавця Ницо Потворно вкотре стверджує його у святій ролі наставника для львівського артиста Паліндрома.

Глючна атмосфера та рівень деталізованих історій дозволяють міфології Ницо Потворно (Сергій Гусак) спокійно балансувати між Bratom, Антоном Слєпаковим та Стасом Корольовим. Дивно, що ще жодна тутешня думка не дійшла до ідеї супергурту з цих артистів.

Хоча з фітами йому, власне, щось зовсім не щастить. Ні його кобіта з Торонта ("Моя слина на тобі"), ані сам Паліндром ("Тоталітарний геймовер") так і не дотягують до рівня Гусака. Вони там чомусь цілком зайві та недоречні.

За відвертими слідами російського колективу Кровосток у Ницо Потворно цікавіше виловлювати скрябінські мікродози. Якщо хтось би й міг нині продовжити перегук зі Злим репером Зеником чи навіть з чимось з раннього Скрябіна – то саме його потяг до індастріал-репу. Схоже, що він би міг потягнути навіть й пролетарський вайб Sleaford Mods, лиш доконечно туди ніколи не пускати Сергія Жадана.

З його лікарського досвіду, певне, варто й виводити його артистичну пластичність та впевненість на цих хитких територіях. По той бік своїх кислотних рейвів він постійно провалюється органічним жуком, а не вдає цей досвід, як деякі нині ("Такі самі як ти").

Після саркастичних хітів "Цікаве життя" та "Афтерклоузер" на мініальбомі "Реанімація" (2020) у його дискографії настав дещо спокійніший час на мініальбомі "Чистий" (2021), де все ще можна було застати поміж його клаустрофобної пластики і Скрябіна ("Годинник"), і Кровосток ("Визволи").

На його новому мініальбомі "А може це я?" (2023) постає лише одне питання щодо нинішньої доречності гурту Кровосток у його впливах, де за деякими інтонаціями треку "Трикутний ключ" відразу відчувається щось на кшталт "Деревни" з альбому 2012 року.

Поза цим можна впевнено сказати, що після цього EP він би міг стати улюбленим фітом Структури Щастя, якщо вона ще захоче мати справу з хлопами ("Вибач Наташа"). Як чорногуморний оповідач він дійшов до якогось певного ідеалу у щоденній деталізації буденного ("Швидка але відкладна допомога").

А от на території скрябінських доз він й досі легко взуває Паліндрома, оскільки набагато краще артикулює деякі речі без бурмотіння під ніс та зайвого дріботіння несуттєвим ("Йайа звик", "Ше одне"). Його легко було б назвати ментором для Паліндрома, приватним репетитором для подальших іспитів Степана перед широкою публікою, але на цьому святому місці вже є львівський гурт пуленбір.

Навіть якось закономірно, що Ницо Потворно доводить свої скрябінські мотиви до повної готики ("Душніла"), де Паліндром, здається, ще ніколи й не був. Та ніколи не варто нарікати на швидкість еволюційного розвитку, а підганяти природу й поготів. На все свій час.

Найцікавіше у тому потязі Ницо Потворно до нових територій, власне, те, що там диви і якось виявиться, що саме він ховається за маскою Кречета. Хоче Krechet – це переважно сухостій, а тому це може бути якийсь його далекий родич чи близький протеже його кобіти.