mertvi dereva "Непереможне Сонце" (2024)
Апокаліптичний оспівувач машинального абсурду поволі виходить на веселу стежину поміж повної руїни.
Схоже, що дебютний альбом проєкту mertvi dereva вокаліста White Ward Андрія Печаткіна, який потрохи розпечатує свого ліричного героя до людини нової.
Вокаліст одеського гурту White Ward Андрій Печаткін на першому мініальбомі свого проєкту mertvi dereva "Чорна рілля" (2023) щось трохи забавився у наївні скоромовки про кінець світу. За рік часу його індастріал-реп щось таки зрозумів у бурхливому морі спокус та почав простати цікавішим мисленням у своїх звуках.
У його речитативах майже нічого, на жаль не змінилось, але його апокаліптичний оспівувач машинального абсурду нарешті почав блазнювати. Це найкращий момент альбому "Непереможне Сонце", де він може явити себе світові не лише поціновувачем британців Sol Invictus, але, можливо, й фаном самого Лавкрафта.
Подекуди, звісно, всі ці його приречені монологи після Катастрофи звучать наче для публіки Віорії ("Кайдани"). Звідтам хочеться відразу кудись втікати, але не у лабіринт мрій, де дурень дурню каже, що він знає правду. З іншого боку деякі його треки на альбомі можна відразу рекомендувати прихильникам партії Свобода ("Сонця Кров", "Непереможне Сонце").
Усі ті мілітарні марші за горизонт, які також зацінять на львівському лейблі Africa чи поміж туси Вови зі Львова. Вони б усі разом відразу всоталися наскрізь рядками на кшталт "Ти несеш на плечах свій хрест, він легким став наче пір'я. Подумки ти завжди там, де рідного дому світле подвір'я. Ти ідеш по гострому лезу і не бачиш як палає цей світ. Він летить неупинно у прірву, де сонце злих сіятиме вічно".
Та чим далі у світ його ліричного героя, тим більше починаєш сприймати цю первісну примітивність естетики постапокаліптичних пейзажів як пародію на пафос всіляких полум'яних маніфестів. Його блазнювання на руїні світу під ті мінімалістичні сінти починає виходити на лінію останнього альбому Міська Барбари "13 пісень про любов" (2021), який пророче сповіщав велику війну за прикладом німців Camouflage.
Це останній парад приречених у військово-польових умовах, де ліричний герой Печаткіна зрештою проклинає росію ("Прокляті Дні"). Саме з нього й проростає відвертий глум над машинерним абсурдом війни та її маніфестами – "Сірі та кволі цураються долі. Чорні та хворі лягають спочити. Будь тим, хто не відає страху. Стань світлом, що шукає свій шлях. Будь тінню, що сховає під дахом. Стань вітром, що мчить по степах" ("Байдужість").
Саме він й забирає його наїжачений індастріал з інколи наївних обіймів Паліндрома ("Ця лютнева ніч не скінчиться ніколи, я прийшов додому кволий, на морозі наче голий, наче з мене здерли шкіру, розіп'яли на узбіччі, я б волів забути мову та як звір кричати в вічність. Світ ловив мене та не впіймав. Світ любив мене та не впізнав") та спонукає до цікавих музичних моментів ("Лютнева Ніч").
Абсурдна грайливість останніх моментів навіть приводить його до чогось подібного на оду Скайнету та Термінатору з рядками на кшталт "Сонце більше не зігріє, сніг укриє хат дахи. Не тікай, це не врятує тебе, прийми цей світ, таким яким він є. Нова реальність лякає, вона гірка на смак. Ти не зможеш її надурити. Зупинись, це врятує тебе, полюби цей світ, таким яким він є. Нова реальність страшна, вона має отруйні ікла. Яких тобі не уникнути ніколи. Реальність має отруйні ікла, яких тобі не уникнути ніколи" (“Отруйні Ікла”).
Особливо вдалою поміж цього румовища є ідею заохотити вифлеємських немовлят до хорового виконання у струнких лавах Апокаліпсиса ("Шрами"). Їхній наїв лише увиразнює всі попередні стани загальної розслаблености напередодні ("Сліпий, я забув єдину дорогу. В цій тиші не почути думок. Вони стали назавжди зайві. Лише втративши все ти зробиш крок. У прірву, що поглине тебе назавжди").
Жорстоке майбутнє – це ще те розчарування, однак подальший альбом проєкту mertvi dereva таки має вийти на новий, кращий рівень виконання та мислення. Усі передумови для свого ліричного героя Печаткін вже розпечатав. Може його проєкту ще навіть варто зійтися з проєктом Monotonne дніпрянина Буличева у нюансах всіляких катастроф.
Нехай у цьому йому допоможе новий альбом The Bug "Machine" (2024) та всі позаземні сили.