Ейфорійна багатостраждальність підліткового поп-року з деякими комічними ефектами обабіч.
Дебютний альбом прихильниці міфічного кітті-року в опанованому статусі зірочки української сцени.
Зірочка віорії (вона ж Віолета Шумар) мусить сяяти у кожному українському телевізорі. Її обличчя мусить бути на кожному школярському зошиті та щоденнику країни. Про рюкзаки, сумки чи пенали навіть нема мови. Вона має бути скрізь та відразу.
Поміж молодих українських виконавців тінейджерського поп-року віорія витає ледь не на сьомому небі. Можливо, що колись O.Torvald ще навіть співатиме у неї на розігріві. дітей інженерів губить куце моралізаторство. badactress ніяк не може розмахнутись плечем, а Alice Change місцями вже зовсім якась патетична нівроку.
Цікаво чому вони (vioria, badactress, Alice Change) ще не зіграли жодної колаби зі СадСвітом. Якщо ж вони так натхненно цураються хлопчиків, то могли б вже створити свій приватний супергурт на трьох. Коли вони погрожують цілому світові своїм дисторшином, то десь щасливо народжується у ніжні обійми одне плюшеве звірятко.
Десь тут ще мусово згадувати про Авріл Лавінь чи Олівію Родріго, де перша на тлі іншої чомусь здається цікавішою з плином часу, а друга надзвичайно швидко набридає своєю стерильною передбачуваністю.
На коротких дистанціях віорія тримається добре. На мініальбомі "6 причин закохатися" (2022) вона поставала справжньою артисткою, яка вміє розповідати та показувати історії. Простеньку одноманітність юнацької бентеги вона завзято компенсувала іронією та грайливістю. З лірикою проблем особливих не було, а найцікавішим там був трек "я піду".
На мініальбомі "уроки флірту" (2023) вона вже змінилась дорослішанням. Милі банальності так перепліталися з чорним гумором, що вона вже могла давати уроки Кажанні чи навіть Юлі Юріній. Її зірочка стала ще ліпшою для подальших трансформацій, а якби в Україні фільмували свою Ейфорію, то трек "котик" мав би там бути найсолодшим моментом. А от такого собі Райчу варто відразу гнати в шию і ніколи не підпускати до себе навіть за кілометр.
На дебютному альбомі "Кістки" (2024) віорія знову змінюється на краще. Не втрачає жодних своїм вмінь, а в іронічному театрику масок може навіть змагатися за колабу з Клавдією Петрівною ("перший пірсинг"). Ейфорійне левітує у неї солоденькими хітами з маленьким підступом ("барабанщик!", "нічого не нагадує").
В опановій моделі поведінки вона вже відчуває у собі сили на цілий поколіннєвий маніфест на стадіоні вголос, який має готовим саундтреком йти у якесь підліткове кіно на широких екранах ("вино"). Слова про дублікат з її вуст звучать ще доволі оптимістично, але такою комічною назагал, схоже, є природа всіх маніфестів.
Десь тут на відстані довгої дистанції ця її солодка підліткова багатостраждальність стає вже трохи смішною не зовсім кудись туди куди треба ("світлофорами"). Виникають чи не вперше у її дискографії проблеми з текстом ("ти її любиш"). А трек "погана ідея" – це зовсім вже якось прямолінійно навіть за її митецькими мірками. Пані Віолета може краще.