Павло Тичина та філософський камінь в екранізації мюзиклу гурту МУР про поетів Розстріляного відродження.
Імерсивний, метатеатральний, перший, оригінальний, історичний мюзикл від режисера та сценариста Олександра Хоменка в українському прокаті.
Гурт МУР обіцяє показати українських поетів як живих людей, а не імена з підручників. Для цього він навіщось робить з Тичини Гаррі Поттера, хлопчика з чарівною паличкою-тичинкою. Десь незабаром на юних глядачів вже чекатиме Тичина у скіні Стіва з Майнкрафту. Чі-чі-чі-чікен, ла-ла-ла-лава – це майже трактор в полі дир-дир-дир.
Третій альбом гурту МУР "Ти [Романтика]" (2024) був аматорським трешем, пародією на історичний мюзикл про поетів Розстріляного відродження. Також там ще відразу можна було варто наголосити на тому, що тамті декламації гурту МУР навіть приблизно не можна було називати репом.
Їхній четвертий альбом "Pax Romana" (2024) десь трохи враховував деякі попередні помилки. Щось з того вже навіть можна було назвати музикою. Найцікавішим же питанням у стрічці МУР. Ти [Романтика] в кіно мусить бути дата запису саме цієї версії мюзиклу.
У цій імерсивній метатеатральності вони підтягнули альбомне аматорство до якогось певного рівня. Десь помітно пішли вбік гурту Schmalgauzen з їхнім саксом та вакарчукесками. Сакс, до речі, їх тут рятує настільки, що йому не лише орден можна дати за це, але й вдячно зробити ще якийсь мюзикл про крутійські пригоди саксофона. Цікаво, що у самого Вакарчука, здається, ніколи не було жодних особливих взаємин зі саксом так, інак чи навспак.
Репу в цій екранізації, на щастя немає, спроби приблизного речитативу напрочуд мінімальні, а отже про якийсь реп-мюзикл вголос хоча б за мотивами стрічки Hamilton (2020) можна забути назавжди.
Інколи вони рухаються до соулу (овва), а інколи кудись вбік Братів Гадюкіних чи ВВ з їхнім фолкпанком (хоча матюки тут таки зіпікують). Десь дають Сантану і навіть щось з пластового співаника.
У поттеріані юного Тичини їх навіщось тягне вбік лінивої стрічки Тараса Томенка Будинок "Слово": Нескінчений роман (2024), яка навіщось переказувала життя письменників у харківському будинку за мотивами німецького фільму Das Leben der Anderen (2006) Флоріана Генкеля фон Доннерсмарка. То була ще та театральна бутафорія про товаришів графоманів та еротоманів, сліди якої можна відшукать і у фільмі МУР. Ти [Романтика] в кіно про інфантильних істериків та сексуальних маніяків.
У цій дещо затягнутій екранізації все ж важко зрозуміть той момент поттерізації Тичини за часів оригінальної історії, яка не надто потребує якихось пізніших нашарувань. Разом з алюзіями на Джокера вона якось має приховати певну театральну надмірність та спроби наївного гумору? Добре, що хоча б градус претензій до Тичини вже якось пом'якшили.
Образок товариш Топорова – це щось вбік ролінґового Аластора Муді чи тарантінівської Еллі Драйвер? Дракон – це алюзія на радянську п'єсу Євгена Шварца Євген "Дракон"? У вагоні на Соловки – це натяк на російського режисера Олексія Германа чи вже на його інтерпретацію у фільмі Лозниці Лагідна (2017)? І що, весь нинішній епатаж Семенка – це коралі, перстені, рожева шуба, шпильки та деяка гомоеротика (чи радше бісексуальність)?
А ось пантоміма з потойбіччя Хвильового є найцікавішим рішенням цього мюзиклу. Гурт МУР сам до цього додумався чи десь бачив щось подібне раніше? Після фінальної альтернативи вони вже мусять зробити не лише мюзикл про історію одного саксофона, але ще якийсь мюзикл за мотивами роману Ірванця "Харків 1938".
фото: dzygamdb.com