Сучасні вітчизняні митці, які використовують фейсбук як галерейний простір
Продовжуємо розповідати про тих митців, які щедро діляться своїми творіннями із читачами у мережі фейсбук.
Zo Za
Варіанти вже публікували розлогий текст про цю унікальну львівську мисткиню. З її нехитрих, ніби-то дитячих, рисочок, крапочок, дужочок і кольорових плям постає особливий світ – окрема реальність, народжена на межі щирого розуміння та щирого не-розуміння світу. На межі бачення та відчування.
Це сильне первісне мистецтво, яке чудом проростає і росте у нашій поточній дійсності, де панують поверхневі чітко-сформульовані артикули артикулів. Свобода творчості Зози настільки потужна, що вихлюпується за свій край і перетворюється вже у щось інше – наприклад у дерево. Чи пеньок. Stay f/tree – каже Зоза усім, хто вміє бачити/
Дивитись тут.
Олександр Гуристюк
Рівненський художник – співець скромної краси поліської глибинки. Втім, для Олександра Полісся – не лише географічний термін. Митець розширює це поняття до рівня космічного яйця, з якого народжується усе просте, щире, звичайне, тепле, гарне, життєве, людське, непоказне.
У гуристюковому "Поліссі" пляшка з-під вчорашньої горілки ще тримає в собі задуму людської душі, а неприбрана кухня, весняний березовий ліс та панянка на стільці зливаються у радісне відчуття живої природи. Це все життя. А людина і дерево – щось рідніше, аніж нам розповідали у школі.
Дивитись тут.
Христина Соломончук
Кожен фотограф повинен виростити у собі маленького Фауста, який знає коли саме слід вигукнути – "Спинися мите, ти прекрасна!" (чи як там у оригіналі).
Львів’янці Христині Соломончук такий Фауст не потрібен – вона не ловить мить, а створює її сама, лише їй відомими методами. Хотів би я знати, що саме вона вприскує своєю камерою у повсякденну реальність, аби наповнити її зсередини чимось невидимим, але відчутним через якийсь відблиск спокійної посмішки чи що.
Дивитись тут.
Тарас Кеб
Львівський Йозеф Лада, який замість чеських селян споглядає галицьких пост-хіпстерів та перекупок із Краківського. Але Йозеф Лада із посмішкою мексиканського народного черепа.
Тарас розробляє основи сучасного львівського наїв-арту, трудячись одночасно у багатьох нішах – від кольорового як давньогрецькі статуї кітчу, побутових іконок-татух і до телуричних личин міфо-незрозумілої свідомості.
Зараз Тарас захопився циклом Galician Depression, про який Варіанти вже теж писали.
Дивитись тут.
