Блаженний косплей російського фільму Мами (2012) на четвертому році повномасштабної війни.
Режисер Скажених сусідів і сценарист Сватів, Слуги народу та Байок Мітяя намагаються присобачити юродиве російське мислення на українські терени.
На четвертому році повномасштабної війни в український прокат виходить стрічка Ну мам, яка є відвертим косплеєм російського фільму Мами (2012). Цікаво, що поміж режисерів того фільму можна побачити навіть Алана Бадоєва.
Чого ще, власне, можна було сподіватися від режисера Олега Борщевського? Це саме він фільмував пердильний мотлох Dzidzio Контрабас (2017), був одним з режисерів українофобної франшизи Скажені сусіди (2022), а також намагався допомогою ЗСУ прикрити всі свої убогі запозичення з радянського фільму Спортлото-82 Леоніда Гайдая у стрічці Потяг у 31 грудня (2024).
На що ще можна сподіватися від сценариста квартальних серіалів Свати, Слуга народу, Байки Мітяя Олександра Брагіна, який чомусь цнотливо загубився на титрах Ну мам? Якого дива хтось очікував від продюсера, сценариста та співрежисера рагульської стрічки Любов і блогери (2022) Євгена Таллера, який є сценаристом та продюсером Ну мам?
Одним з режисерів російського фільму Мами (2012) був відомий російський гівнороб Сарік Андреасян. Отож багато пояснювати не треба. Це була плаксива стрічка в альманаховому форматі з вісьмох історій на 8 березня, що цілком могла стати предтечею для більшості українських стрічок під час рагульської демонстрації продакт-плейсменту.
Поміж сентиментальної ейфорії її особливістю була посполита юродивість російської поведінки, де всі головні герої мусіли страждати своїм шансонним мисленням. Цікаво, що найбільшим поганцем стрічки був український актор Олексій Горбунов у ролі керівника мобільних аферистів, який сам (його кохана мама) якось потрапив на власний гачок за задумом біблійної карми.
У кадрі там ще була няня Віка зі своєю придуркуватою хапливістю, а Йолка у телевізорі ще співала свій "Прованс" зі згадками про Бориспіль (нині – вже ні). Скрізь там блукав легіон російських кінозірок (навіть Лія Ахеджакова у парі з путіністом Дюжевим).
У цьому дешевому кіно з пласкими жартами найбільшим прикладом російського маніхейства ставав актор Безруков (а хто ще?). Він продукував гасла на кшталт "Матір – це людина" та "Мати – це святе", щоб в ролі мажорного персонажа страдницьки пертись з Москви весняним болотом у модних мештиках у якийсь Мухосранськ на могилу матері.
Всі ці вериги його єсєнінська природа сунула за собою лише тому, що у Москві він вже перепробував всіх кобіт (навіть бідна настя Корікова йому не підійшла), а такої, як рідна мамця, яка б з ним сюсюкалась, він ще не знайшов.
Та добрий Боженька зглянувся над рабом своїм та таки послав йому жону у кріслі колісному. За мить вона вже з нього встала, адже просто присіла на нього на секунду стюардесою в очікуванні пасажирки. За цю секунду блаженна душа персонажа Безрукова встигла ґеґнути разів двадцять.
Звісно, що всі у цьому лубку отримали свій приватний гепі-енд, а також короткометражку про мам у фіналі на екрані якогось російського кінотеатру, де й працює одна з героїнь фільму. На цих сентиментальних титрах поміж іншого можна побачити, до речі, і якогось російського солдата. На титрах фільму Ну мам вже будуть дитячі фото акторів цієї стрічки. Вони ж також солдати Мельпомени.
А якщо вже згадувати про фільм у фільмі, то зринають тут й прізвища Фелліні та Антоніоні. На останнього у Ну мам молитимуться якісь допотопні гіпстери на Рейтарській.
Отже, у фільмі Ну мам Борщевський, Брагін та Таллер навіщось переказують власними словами російську стрічку на українському ґрунті за участі українських кінозірок. Здогадуються ці кінозірки про російське коріння свого фільму чи ні, ніхто цього не знає. Зате вони незламно тримають свій культурний фронт.
Якщо російське кіно розпочиналось з провінційного телебачення, то українське вже зазіхає на сам Космос зі своїм питомим продакт-плейсментом. Тільки чомусь так сталось, що українські космонавти мріють про мамин борщ на МКС. Летіли вони тут, певне, з самого Байконуру, щоб тусуватись там з російськими космонавтами. До маразму глядач стрічки Ну мам мусить обов'язково звикнути.
Це також за російським прикладом формат альманаху (з п'яти історій) під сентиментальну музику та сакраментальну фразу "Мати – це святе".
Російська новела з парашутом у впізнаваному сюжеті перевтілюється в українському варіанті в історію про фільмування у кадрі продакт-плейменту ювелірки Укрзолото. Тут ще раз варто згадати російський фільм у фільмі у фіналі, адже закінчується стрічка Ну мам саме цією новелою, де ще згадують для особливого гумору про затісні труси (на матері). Десь під ногами тут ще плутається Діамантова рука (1969) Гайдая.
У цього плаксивого пафосу за мотивами російського фільму вже заздалегідь стерильні діалоги та примітивні жарти обабіч ніякої дитячої гри (у російському кіно також було подібне). Дорослі далеко не втікають від дітей у цьому кітчі.
Особливо квартальна епізодниця Олена Кравець. Її новела з вагітною дочкою закінчується ще одним фільмовим маразмом про побиття вогнегасником новенької машини в автосалоні заради подальшого візиту у пологовий. Під час цієї мандрівки Кравець сповідається глядачеві про всю глибину своєї совкової ментальності.
Наталя Сумська разом з актором Луцьким бавиться в історію з начебто фейсбуковим аферистом за прикладом російської новели про мобільних аферистів з Горбуновим. Цікаво, як довго вагалися творці цього фільму над запрошенням Олексія Горбунова? У гепі-енді тут зринає призабутий співак Лері Вінн, щоб подарувати персонажу Луцького вініл The Police "Synchronicity" (1983) з автографом самого Стінга.
На тлі лунає "Every Breath You Take" і аж просто цікаво скільки творці заплатили за її використання. Чи просто вкрали за старою звичкою скажених сусідів? Луцький разом з Катериною Кузнєцовою ще рятують дівчинку від пожежі у банку і до такої халтурної сцени ще треба було додуматися.
Ганна Кузіна в історії про Пласт та дочку-нєфарку власними словами переповідає у нічному клубі російську новелу з Ахеджаковою та Дюжевим. А от українським Безруковим у фільмі Ну мам стає Ахтем Сеітаблаєв.
На кріселку його BMW навіть можна помітити щось схоже на російський триколор. Разом з Адою Роговцевою, окрім російських впливів, вони ще розігрують щось на кшталт німецької стрічки Knockin' On Heaven's Door (1997). Тільки замість пісні Боба Ділана тут буде кавер на хіт Kiss "I Was Made for Lovin' You".
Червона гітара у кадрі була у російській новелі про олігарха Гошу Куценка та матір його сина (ще ту співачку), проте за бажання під всю цю барну козу ще можна згадати стрічку Freaky Friday (2003). Роговцева сміливо дає у кадрі свій майбутній заповіт, от тільки навіщо так відверто підставляти її цими російськими впливами?
Цього творцям такого бездарного кітчу за російськими мотивами мало. Поміж їхнього сентиментального маразму обов'язково мусить бути місце для Вакарчука (звісно, що "Обійми") та Скрябіна (звісно, що "Мам"). Якщо одному вже байдуже на те, у якому непотребі лунають його пісні, то інший вже хоч якось вже мав зважати на російські сліди у сценарії у званні лейтенанта ЗСУ.
Якщо Віктор Павлік вже не надто слідкує за розповсюдженням своїх пісень, то це ще значить, що треба так позоритися Латексфауні? Чи на це їх знову підбив улюблений кліпмейкер Алан Бадоєв?
Ніхто не очікує наразі від українського кіно стрічок на кшталт Pieces of a Woman (2020) чи If I Had Legs I'd Kick You (2025), а ось контентом на кшталт Ну мам на четвертому році повномасштабної війни вже мало б займатися СБУ. Кумедне речення.
фото: dzygamdb.com