Лінивий косплей фільму студії 1+1 2004 року про десятиріччя гурту Океан Ельзи.
Родинна документалка Океану Ельзи тримає курс на місію єднання всіх та кожного в одне виструнчене ціле заради чогось незламного та стійкого.
Продюсер Максим Сердюк та режисер Артем Григорян – максимально далекі від української музики люди. Вони про неї мало що знають або ж зовсім не розуміють. Ці недоліки у своїх вікіпедійних стрічках вони якось намагаються компенсувати дешевим союзом з пафосу та ейфорії.
Після свого попереднього фільму Яремчук: Незрівнянний світ краси (2024) вони вже зовсім зледащіли. Стрічка Океан Ельзи: Спостереження Шторму (2025) є млявим косплеєм фільму студії 1+1 Океан Ельзи: Там, де нас нема (2004) з нагоди десятиріччя гурту. Цікаво, що нині це кіно можна відшукати чомусь лише на каналі російських фанатів Океану Ельзи.
То є пізнавальна антропологія того часу. Значно жвавіша та сміливіша, ніж нинішній косплей. Хусточка та Шуров ще розмовляють російською, а в Олександра Роднянського ще така чемна українська вимова, що хоч Анатолія Васяновича міняй у новинах.
Сердюк та Григорян беруть з неї майже все від періодизації до дешевих спецефектів. Окрім, звісно, російських чи російськомовних фрагментів того двомовного світу. Актуальні кадри Львова значно кращі, ніж нинішня хроніка чи всілякі дрони. У криках фанаток на концертах відчувається ще щось горорне. Такого нині вже не почуєш.
Спікери йдуть один за одним зі всілякими, звісно, ілюстративними перебивками (Богуцький, Іващишин, Джон Сук, Руслана, Козирєв, Вакарчук-старший, Грималюк, Клімов, Пелих, Діля, брати Стеколенки, Ліхута тощо).
Учасники гурту дозволяють собі ще стібатися з Вакарчука без досвіду (Хусточка), а продюсер Віталій Клімов навіть заявляє, що одним зі фрагментів пісенної кулінарії Вакарчука є підліткова спермотоксикозна любов. Режисер Віктор Придувалов наголошує на ненависті до музики Океану Ельзи до часу фільмування кліпу "Холодно". Гудімову не подобається концерт з оркестром у 2002 році, який можна назвати блідою копією лайву гурту Metallica.
А от фраза Гудімова про те, що вони хотіли грати музику, яка їм самим подобається, у кіно 2025 року лунає вже з вуст Вакарчука. Історія про першу ротацію пісні "Там, де нас нема" на радіо, яку вони слухають у бусику, також розповідає вже хтось інший. Слова про те, що Вакарчук є значно глибшим ніж здається, у 2004 році ще говорить Маша Єфросініна в образі Наталії Варлєй з радянського фільму Кавказька полонянка. У 2025 році цю думку промовляє також вже хтось інший.
Сцена з Вакарчуком у холодильнику перекочувала у 2025 рік прямо з російського фестивалю Нашествіє, а розповідає її вже не хороший росіянин Міхаїл Козирєв, а хтось зовсім інший. Козирєв, до речі, ще якось каже на тлі альбому "Суперсиметрія" про те, що через енергетичне виверження на сцені Вакарчук приречений до смерті на кожному концерті. У 2025 році вже сам Вакарчук говорить про смерть ліричного героя у треці "Susy".
На СВ-шоу Вакарчук ще розмовля з Вєркою Сердючкою російською. Добре, що у тому фільмі нема нічого про виступ ОЕ на концерті пам'яті Баріса Єльцина в Єкатєрінбургє, а то б Сердюк та Григорян могли той момент випадково пропустити, як і слова російської журналістки Капіталіни Дєлавої про Земфіру.
Біля Гудімова обов'язково мусять згадати жвавих дівчаток, а про секс, драґз та рок-н-рол Хусточка лише натякає. Ляля Фонарьова розповідає про себе в третій особі достатньо часу, адже у фільму 2025 року її згадають лише секундою, хоча саме вона зробила з учасників гурту ОЕ модних менів зі шаликами на мікрофоні.
Фінальні фанфари у фільмі 2025 року також зі стрічки 2004 року. Шуров нарікає Вакарчука українським рок-н-рольним генієм, а Козирєв та Руслана свято вірять у світову славу Океану Ельзи. Цього, звісно, не сталося. Руслану ці слова хіба надихнули на ще одну невдалу заяву про те, що українська пісня порве світ після перемоги Джамали на Євробаченні. Здається, що Руслана навчалась пророкувати там, де й Полякова. Сам же Вакарчук просто хотів, щоб європейські чи американські глядачі плакали під його музику.
Автори фільму про десятиліття гурту не лише встигають потрапити на пресконференцію про розпад ОЕ, а навіть і на оптимістичний P.S. з новим складом, де Вакарчук вже каже, що хоче співати не філософські, а мажорні пісні.
Власне, з чимось мажорним у фільмі Океан Ельзи: Там, де нас нема (2004) ситуація є значно цікавішою, адже одним зі спікерів стрічки є Андрій Голяк. Це засновник та соліст гурту Клан Тиші, який став підмурком для Океану Ельзи, оскільки саме у ньому разом зібрались Гудімов, Хусточка та Глінін. Саме Голяк є автором книги "Ничего кроме настоящего", яка розповідає історію гурту Клану Тиші аж до моменту пришестя у неї Вакарчука.
У Голяка винахідливий талант. Достатньо чітко видається, що саме на нього взорувався Юрій Рокецький під час написання своєї книги "Всьо чотко. Сергій Кузьмінський і "Брати Гадюкіни"" (є навіть момент з ненавистю до журналістів).
Книга Голяка є цікавим матеріалом для розуміння подальшої долі учасників ОЕ чи деяких нюансів тодішньої музичної сцени у Львові з погляду російськомовного громадянина у довільній формі художнього світогляду. У моменті певного провидіння нині навіть можна зрозуміти, що Славко Вакарчук остаточно врятував їх, російськомовних українців Львова з російськомовного пекла їхнього ж репертуару. Врятував від забуття.
У фільмі 2025 року про цю його місію чомусь не згадали, як і про самого Голяка. Звісно, що Клан Тиші поволі переходив на українську під тиском обставин, але на Вивих їхній русскій рок таки не пустили.
Голяк згадує у своїй книзі Гадів, Ліптон-Клуб (Клуб Шанувальників чаю), Живу воду (Плач Єремії), Індиків (Мертвий Півень), Роксолану (Руслана), Субдомінанту (Піккардійська Терція). Гудімов у нього Павло Гудінін, Глінін – Денис Глінка, Хусточка – Юрій Кісточка (він же Батькович, він вже фанат Едічки Лімонова), Вакарчук – Владік Макарчук.
То є сьогодні весела історична антропологія саме для того, щоб дізнатися про те, з якого саме ґрунту виріс Океан Ельзи, а також й про те, як працює міфологія у світі. Ось, наприклад, суперечки гурту про потенційний перехід з російськомовного на україномовний репертуар:
Це пророцтво Голяка про майбутні конфлікти в Океані Ельзи:
Ось це всі причини того, чому він пішов з Клану Тиші (комерціалізація та внутрішньокланова боротьба):
А це все, що Голяк думав тоді про Вакарчука:
Якщо вірити учасникам ОЕ у фільмі 2025 року, то Вакарчук їм ледь не з неба впав, а якщо вірити Голяку, то Вакарчук певний час уже був поціновувачем Клану Тиші на їхніх репетиціях, концертах та гулянках. Відтоді відсоток україномовних треків у творчості Андрія Голяка значно збільшився.
Стрічку Океан Ельзи: Спостереження Шторму від Сердюка та Григоряна важко назвати апгрейдом, рімейком чи продовженням фільму 2004 року. Вона настільки компліментарна у дрібному, що навіть не варто, певне, писати про такі високі матерії, як підтримка Вакарчуком діяльності Хржановського у Бабиному Яру чи спілкування з Фрідманом. Йосиф Зісельс в Ukraїner Q вже наче все розповів.
Відверто зайва графіка, що начебто мала надихатися "Take on me" a-ha, то виникає, то зникає невлад. Жовкву настільки не розкрутили до кінця, що самому Вакарчукові довелося ставати після прем'єри репортером, щоб пояснювати на пальцях творцям фільму ази журналістики.
Перша частина розлога, друга – спресовується. У першій частині учасники ОЕ біля Вакарчука ніби титани, а в другій – наче якісь статисти. Дивно, що батьків-засновників гурту ще не увічнили у Карпатах на якійсь скелі на кшталт рашморської за такої міфології. З конфлікту в колі мистців роздувають вселенський скандал, а це ж у нас ще є Скрипка з Піпою.
Десь збоку непомітно виникає дещо комічна візія на всю цю метушню, де спроби викинути телевізор з вікна готелю, то щось зі стрічки Almost Famous (2000) Кемерона Кроу, а заяву Вакарчука про його людські недоліки ще гарячою забрали з язика нового Супермена (2025) Джеймса Ґанна. Обабіч періодичних згадок про бітлів ще мусимо, певне, зрозуміти, що Ляля – це наша Йоко.
Вакарчук вкотре перепрошує за два походи у політику, а режисер вперто робить своїм сентиментальним кітчем з нього живий пам'ятник. Він не чує, що каже Вакарчук? Чи просто не вірить його словам? У цьому моменті фільм Океан Ельзи: Спостереження Шторму більше нагадує запізнілий виборчий ролик 2019 року, де хтось інший переміг на Олімпійському.
Бог, звісно, любить Трійцю, то може Вакарчук таки ще піде у політику, щоб стати президентом, який об'єднає Схід та Захід. Навіть святий апостол Петра тричі зрікся Христа, який з'єднав Небо та землю. Добре, що Вакарчука ще не нарекли воротами, адже це прерогатива Богородиці.
Спікерська свита знову малює з нього кумира. Вакарчук лише руками розводить з такої електоральної агіографії, де вже навіть починає перейматися пророцтвами у власних текстах, поки сам Жадан розповідає про одне диво з міною біля його ноги.
"Люди йому вірять" – наголошує хтось зі спікерів. Добре, що ще не вірують. Хтось каже, що Океан Ельзи – це історія Незалежності України. Добре, що вчасно зупинилась і не сказали, що Океан Ельзи – це і є Україна. Власне, це зайве, адже сам Вакарчук про це вже проспівав у треці "Broken Pieces of Me" на альбомі "Lighthouse" (2024). Шкода, що Руслані нічого сказати про цей англомовний альбом ОЕ.
Океан Ельзи: Спостереження Шторму – це ще одна реклама бажаного, де картинка відрізняється від реальності (Ігор Пелих у фільмі 2004 року трохи про це говорив). Шторм Океану Ельзи вже відбувся на альбомі "Модель" (для пуристів нехай ще буде "Суперсиметрія"). Всі роки потому триває хіба штиль з маленькими сплесками, навіть не quiet storm. Дивно що гурт з такою назвою не зіграв хоч щось з яхт-року.
Вакарчук десь, здається, є фанатом "Татарської пустелі" Діно Буцатті. Очікує на те, чого вже не станеться. Останні альбоми, хоча б "Той день" (2024), то є жах. Колаби з фрешменами – ще більше жахіття. Трек з персональним людожером Шумеєм – це вже щось лавкрафтівське. Може це у нього такі моменти самобичування за те, що якось Піпу завів у парламент? Vivienne Mort вже торік перевершили ОЕ у всьому найкращому.
У фільмі про першого галицького панка майже немає музики. Що це за трип-хоп у "Там, де нас нема"? Чому "Весна" нагадує The Offspring? Хусточка засинає під трек "Сосни" тому, що це мікс "Lovesong" The Cure зі мандолінами з R.E.M? Чи просто так у "Відпусти" прийшла тема матері композитора Олексія Рибникова з радянського фільму Казка про зоряного хлопчика (1983) за мотивами Оскара Вайлда?
Звідки гурт Air на альбомі "Модель"? Як Вакарчукові дався перехід від Фредді до Тома Йорка? Навіщо на альбомі "Без меж" (2016) він вдавав з себе Володимира Висоцького? Звідки пішла його та фішка вакарчукізмів наказового способу? У кого саме під каблуком перебуває співак Вакарчук на своєму найбільш адекватному наразі релізі з останніх – альбомі "Оранжерея" (2021)?
Одним з досягнень Зеленського та команди його мистців (зокрема і зі студії 1+1) стало те, що вони довели дешевий патріотизм до абсурду (Конотопська відьма, Буча, раша гудбай, Відпустка наосліп, Потяг у 31 грудня, Крашанка тощо).
Продюсер Сердюк та режисер Григорян саме з когорти подібних персонажів з їхнім потягом до всього пафосного та сентиментального. Вони ж, певне, навіть не зауважують, що живуть у час однієї Фб-публікації Артема Чеха на тлі солодкавої ейфорії біля прози Артура Дроня у моменті історичної зустрічі секуляризованих неуків та немовлят у вірі.
Сердюку та Григоряну й справді нічого запропонувати, окрім своєї банальності з дещо сектантським спектром. Відсутність конкуренції та аналізу завше робить з більш-менш помітного явища щось величне у своїх недалеких межах.
Після прем'єри вони щось заявляють про світло, любов та єдність у фільмі, наче ще хочуть надолужити "Армію. Мову. Віру" Порошенка, хоча це більше нагадує нову варіацію слогана "какая разніца". Яке світло та любов, наприклад, можна відшукати у треці Вакарчука "Без образ" на альбомі "Той день", де його герой погрожує прийти з квітами у Її думки та сон після того, як Вона наступного разу вимкне свій телефон?
Ледь не вся лірика Вакарчука – це роздолля для фройдистів та лаканівців. Він же не просто так після слів Фредді на вушко хотів проштрикнути когось чимось довгим у стані зміненої реальності. Фільм Океан Ельзи: Спостереження Шторму й пропагує, власне, змінену реальність. А що робити з його відвічно інфантильним героєм пісень? Яке світло, яка любов, яка єдність? Увесь мотив його творчості про владу, панування та підпорядкування.
фото: dzygamdb.com