Стьобна валентинка поета Фусика може відразу поховати музичну кар'єру Дантеса, Монатика та ще декого іншого.
Дебютний альбом артиста Oi Fusk після деяких нетривалих метаморфоз відразу претендує на звання найкращого альбому 2025 року.
Oi Fusk та Гошуля й досі тримаються родинних кіл лейбла Enko, хоча вже давно переросли все, що й досі вовтузиться (чи вовтузилось) під крилом Клименка. Їхня діяльність нині хоч якось виправдовує існування лейбла Enko в історичній ретроспективі.
До дебютного альбому Oi Fusk займався багато чим відразу без особливої користі. Навіть зізнався одного разу, що розмовляв зі самим Богом. Щось й справді сталося з ним десь у травні 2024 року. Мо' й справді на нього зійшло якесь одкровення, щоб він нарешті зрікся чогось схожого на реп, адже реп – це не зовсім стихія його розхристаного польового фавна. Глемове десь відразу у нього в крові, а не так, як у якогось Дантеса – вдаване та фальшиве.
Відтоді Oi Fusk успішно переродився думкою, щоб вдало загубитися десь між трипхопом та психоделічним соулом. 18 треків на дебютному альбомі – це ще та трясця, однак пильності він ніяк не втрачає та уважно веде свою стьобну валентинку від Подіних інтонацій про мультиоргазми до алюзій на голлівудську класику "A Time for Us" Ніно Рота до фільму Romeo and Juliet (1968) Франко Дзефіреллі транзитом через хіт The Cardigans "My Favourite Game" ("аутсайдер").
Перші п'ять треків його глемовий бонвівав десь просто собі легковажно розважається, іронічно виплескується театральними ритуалами для науки МУРу та Шмальгаузену. Можливо, що навіть проситься на колабу до El Кравчука у його колишніх кондиціях, а також трохи дає самого Тома Йорка. Крутить жанрами так легко, що Дантес може відразу безслідно зникати з обріїв української музики ("фантастичні").
Усе найважливіше у надрах його еротичного пустуна розпочинається з треку "квітка". Те, що там услід за Дантесом має відразу безслідно десь зникати Монатик разом з Вакарчуком, то якась відверта дрібничка. Того ж Монатика з його Майклом Джексоном під шрифтами Вартової башти він відверто стібе мимохідь, зовсім недбало, наче якусь дрібну комашину ("повні кишені»).
Монатик з Дантесом та Вакарчуком й справді нині є якимись муравлями на тлі коханого концепту альбому "ЛЮ" (2025). Сумнівно, що вони коли-небудь вже дістануть такої величі та глибини. Монатикову проповідь блаженної любови Oi Fusk вже просто знищує назавжди у треці "все збс", де ледь не дає самого Screamin' Jay Hawkins, щоб заразом ще закрити тему Сана з гурту 5'nizza.
Його валентинковому пересмішнику досить близько рукою до Zbaraski. Можна навіть написати, що він є його збільшеною бароковою версією з виразно глемовим ефектом для повної насолоди вух. Десь між трипхопом ("марсохід 2088") та психоделічним соулом ("ЛЮ") у нього можна натрапити ще багато на що. На ледь не дум-джаз з Бармалієм ("природа хоробрості") чи латиноамериканські моменти вбік Калі Учіс ("Крихітка").
За всім цими фокусами, димовою завісою, голубами, кроликами, оголеними кобітами збоку та накривками зверху найважливішим є той момент, що країна зрештою отримала Артиста, якого не гріх хоча б спочатку назвати тутешнім Білалом ("злі і закохані – Герда з дробовиком"), адже щось подібне тут завжди декому не подобається з огляду на локальну оптику деяких приватних вподобань, бла-бла-бла.
Тому десь тут й лунатиме хіт "Good Sun" від Eddie Chacon на альбомі "Lay Low" (2025), а не щось інше.