Самопроголошена зірка українського інді з альбомом безбарвної нудьги.
Набір дешевої претензійності та недоречного речитативу на дебютному альбомі одеської виконавиці Насті Околиці.
Цікавий факт: Околиця жодного разу не була у п'ятничній підбірці Варіантів. Може країна й справді за всі роки її творчости щось проспала чи недобачила? Може там таки щось недооцінене? Дідька лисого.
Ютуб Околиці зустрічає слухача кумедною презентацією: "Настя Околиця – зірка української інді сцени. Експерименти з жанрами в її піснях не припиняються із перших музичних спроб: в дискографії можна знайти інді-рок, пост панк, поп та навіть тріп-хоп. Кожен наступний реліз дивує, при цьому стиль залишається впізнаваним, а творчість – цілісною".
У пресрелізах українських виконавців всіляке можна зустріти, але це найбільша хохма року з чогось подібного. Околиця – відверто халтурна виконавиця. Їй байдуже на музику (різні тире у рекламній презентації – це від загальної недбалості). Жоден приклад того, що вона вважає "жанровими експериментами" не можна навіть приблизно назвати експериментом.
Помітно, що вона з Одеси. Пустопорожня багатослівність як у Lely45 – це завжди глухий кут ("терпи рояль мою печаль"), територія безплідного просторікування у начебто артистичній позі ("Кого і з нас полюбила ти?", "Любов моя").
Якщо вона так пристрасно любить гурт Slowdive, то навіщо всі згадки про нього так відверто псувати дешевою претензійністю та недоречним речитативом ("хтось когось", "Все, що в мене є", "вул. Середня"). Цікаво, трек "Люблю тебе кілометрами" вже можна називати плагіатом чи ще ні?
Власне, у неї немає нічого окрім чужої музики. Все інше, тобто її (лірика, інтонації, виконання), є наївним, нудним та бездарним набором банальності ("Моя утома" – найнудніший трек альбому). Спроби гумору – жахливі. Римування – "карман-туман".
Стартовий спокенворд під блаженного Монатика. Плакатний маніфест "Мій авангард" є найгіршим треком усього альбому. Може вона десь і думає собі, що накинула оком на Слєпакова, проте це хіба якийсь трансвеститований Місько Правильний.
Усі альбомні музичні запозичення на тлі такого безбарвного виконання ще більше вирізняють її посередність. Може Околиці й справді краще грати у нарди, а не співати? Їй до зірки української інді-сцени як до Місяця брасом.