Pilikayu "Будь ласка, не змушуйте мене займатись продажем своєї музики" (2025)

Ще один віднайдений альбом львівського артиста з пустотливими смаколиками натщесерце.

П'ята плита львівського артиста Павла Олефіренка, яка мусіла вийти ще у 2021 році.

Після абсурдної анархії на альбомі "Це ж не серйозно" (2025) постпанк від Pilikayu є чудовим відпочинком душі після всілякого пафосу у Паліндрома чи Садсвіта. Деякі фанати атмосфери спальних панельок також мусять зважати на цей момент.

Потяг до конструкторської препарації речей у Pilikayu цього разу ще більше прагне всілякого виверткого постпанку (мінімалістичного чи атонального). Уроча фолктроніка вальсиком у нього з'являється лише двічі у своїх глюках, щоб вкотре закутатися у щось казкове ("Роздуми про смерть", "Прикрощі").

Комічна механічність стартового треку щось трохи має на увазі собі з електроклешу ("Мрії"), а лінивий славень "Український дурак" – фолкове самозречення. 

Недбала легкість подальшого постпанку все більше тягне саме до його матеріалу поміж всього іншого, що є на українській сцені ("Я молодець"). Цей його безпафосний та сюрний рейд в усьому його іронічному плині накочується та розбивається хвилями у цілком природний спосіб ("У твоєму сні"). Тарахкотить здитинілими іграми ("Зграя", "Чужі", "Сподівання"). 

У тих натхненних пошуках живої емоції як відповіді дорослій схематичності він ще десь трохи й адепт абсурдових коників Капітана Біфхарта ("Мол"). Особливо цікавим у Львові для деяких тутешніх бульбашок варто вважати трек "Ким ви бачите себе" з його насмішками над завзяттям корпоративної спільноти для всіляких бовванів на глиняних ногах.

Цілком закономірно, що після таких вилазок навіть готика у Pilikayu за всіма цими забавками може сказати чимало чого такого про нинішній світ ("Т", "Мова"). Деякі стільки зусиль докладають, що сказати щось велике та важливе, що ледь не тріснуть, а тут воно просто так щедро втікає крізь пальці.