Каліфорнійські мрії привозять у Санта-Барбару народного героя Олега Ляшка.
Офійною причиною зібрання широких мас Санта-Барбари є відкриття центру забезпечення українських військових під егідою Народної самооборони та Народного контролю, але ж усі добре розуміють, що всі чекають лише на доброго санту Ляшка. Згодом народ навіть зупинятиме промову Добродомова, типу, Діма давай закінчуй, бо ми це все вже чули та прийшли послухати Ляшка.
Ох, ця ж нелегка доля політика, коли потрібно сіяти вічне, світле та добре у хуртовинні завірюхи й пекельні спеки та ще й, за таких несприятливих умов, вміти донести до усіх та кожного те, що усі вони і кожен, зокрема, хочуть почути. Каліфорнійська спека Санта-Барбари припікає все дужче й дужче та закономірно збурює у більшості присутніх революційний дух Че. Хоча ще більшої символічності ця зустріч набула б тоді, коли відбулась не на задвірках Сихова, а на Волині, у селі Духче Рожищенського району. Але до Волині їхати в інший бік. Тому тут навколо так багато червоного кольору.
Ще більше тут тільки синього та білого – кольорів духовного піднесення та моральної цноти. Ось, наприклад, як у них величається колишній комендант революційної ЛОДА Андрій Соколов.
Але Соколов сьогодні лише транзитна пташка, оскільки згідно всіх анонсів більше уваги належить, наприклад, Андрію Мисику, який так тужливо очікує на пришестя свого месії з-за спин турецьких робітників з певним приреченням в одязі.
Поки Мисик тужить, самооборона муштрується, а команда ЗІКу селфиться на сонці, можливо, що також до свого месії намагається достукатись Валерій Веремчук зі слідами гріхопадіння на своєму телефоні.
Двома іншими гаврошами Ляшка (окрім Мисика та Веремчука) ще мають бути, вже згаданий Дмитро Добродомов з ЗІКу та Андрій Кісера (також з ЗІКу). Останнього, інсайдерські джерела вже називають головою ЛОО Радикальної партії Ляшка.
Ляшка ведуть до народу живим коридором самооборонців, поміж яких також можна помітити Білих Горватів, які свого часу пікетували Гураля (коли той ще був головним прокурором) та Загарію (ще досі лишається головним міліціонером). Ляшко йде вузьким коридором до слави і вже поволі починає смішити усю Санта-Барбару.
Він дещо зашпортується ногами за мить до ораторського підвищення та ледве не падає, наче тренер аргентинської збірної з футболу, от тільки Ляшко ледве не впав вперед, а Алехандро Сабелья – назад. Але Ляшко втримується на ногах вестибулярним апаратом і моментально переводить цей казус на жарт, на оберіг, на живу ознаку правдивості свого шляху. На ще одне свідчення того, що він недосконалий, тобто близький та свій.
На гімні всі тримають руки долонями вниз, але Ляшко і тільки Ляшко, ніби буквально розуміє слова українського славня, а тому тримає кулак так, ніби встромляє у своє полум'яне серце якусь фінку по самісінькі вінця.
Щоправда ще Кісера навіщось підтримує свою футболку лівою рікою, ніби та підступно надумала підстрибнути й оголити його торс перед присутніми старшими жіночками за присутності головного торсоносця країни – Ляшка. Схоже, що в Кісери таке вже не вперше, а тому він на періодичному стрьомі. Увесь майдан Санта-Барбари забитий сихівчанами, які дружньо й мовчки підходять до імпровізованої сцени Ляшка організованим натовпом. Кобіти плачуть й закликають ім'я Ляшка, діти сидять на плечах, молодь стоїть за спинами старших поколінь. Є поміж них й дві особисті фанатки Ляшка. Одна стоїть спереду з плакатиком заквітчаного Ляшка та заздалегідь підготовленим фотиком для історичної знимки.
Також у своєму розпорядженні вона має, схоже, що власноручно виготовлений подарунок для дочки Ляшка, так дбайливо загорнутий у зіп-пакетик. Згодом Ляшко вдячно цілуватиме його всіма своїми вустами.
Тільки цій своїй персональній фанатці Ляшко посміхатиметься своєю найбільшою посмішкою, що означатиме для неї більше, ніж усі платонічні істини.
І тільки вона бачитиме його, тілький їй адресовану посмішку, в об'єктиві своєї фотокамери.
Інша сталкерська персоналка Ляшка так ревно стоїть позаду Ляшка у веселковій футболці з парсуною улюбленого президента України. Згодом, пізніше, вона виловить Ляшка у тісних коридорах самооборони для персональної знимки з Ляшком на мобілку свого бойфренда чи чоловіка, бо до кого ще жіночка може звертатись з такими докорами щодо повільності камери телефону, а він їй відповідатиме з аналогічними інтонаціями?
Геркулесний язичок Ляшка після минулої зустрічі у Львові так виріс і вдосконалився, ніби він сам Джон Мільтон, тобто диявол во плоті. Поки Мисик, Добродомов, Кіцера та Веремчук ховаються від пекельного сонця в тіні Ляшка, то сам Ляшко, отримавши карт-бланш, зарядив промову на 24 хвилини. У його промові – суцільні панчлайни, а тому йому варто подумати над тим, щоб почати читати реп, тому що тоді, окрім бабусь, до нього підтягнеться ще й молодь.
Від такої кількості паразитів, дармоїдів та комуняк у Ірини Фаріон вже б давно скрутились вушка, але Ляшкові все фіолетово – він говорить те, про що чомусь мовчать інші. І нарід, почувши те, що хоче почути, так низько стелиться йому до ніг й обіцяє, що якщо він виконає все, що каже, то вони не тільки будуть за нього голосувати, але й агітувати. Ляшко – гармонійний та симетричний. Крилаті вислови сипляться з нього, наче з рогу достатку.
Ляшко помічає приємні для народу дрібнички та відразу озвучує їх для чутливих вух. Ляшко шанобливо дістає вказівним пальцем до сихівського неба та дякує Господу Богу за заборону компартії.
Перебуваючи так близько від неба Ляшко навіть вирішує потролити православних терористів та документально підтверджує авторитетними вустами праведні слова однієї сихівчанки про те, що всі проблеми Донбасу від безбожності.
І навіть аніскілечки не дивно, що на такому одкровенні у кадр заліз якийсь вуйко з книжкою про гошівський омофор Богородиці над Святою Галичиною. Ляшко двічі просить у народу дати йому владу у його руки, бо тоді він зробить кранти всім терористам, олігархів підвісить за одне місце, і усе те, що витруситься з пуза клятих буржуїнів, він віддасть простому народу. Санта-Барбара улюлюкає Ляшку, ніби той на священному полюванні, і він обіцяє носаками (та вилами – підказують з натовпу) та вилами гнати депутатів, суддів, прокурорів та мєнтів на східний фронт замість молодих пацанів, наших пацанів.
Ляшко – тактильний, наче кора столітніх дерев. Він говорить прості та зрозумілі речі. Речі, до яких можна дістати руками, речі, які можна помацати. Ляшко дає себе помацати і його рейтинги миттю зростають догори. З балконів за ним дивляться цілими сімями. Дітей тримають спереду, щоб краще бачили та пам'ятали. Трохи вище та правіше, дівчинка, на балконі з великим пляжним рушником від кока-коли, знимкує цю містерію на смартфон. А ще вище та лівіше, на останньому поверсі сихівської левітації, гордо майорить вкраїнський прапор, поза яким, не менш піднесено також сушаться трєнікі та щось спіднє.
У цей історичний момент, потенційний голова радикальної партії Ляшка на Львівщині Андрій Кісера також насолоджуться щойнотриманою владою з відкритим ротом. Саме тому він так недосвідченно та періодично втрачає пильність і стає схожим на першокласницю з бантиками, яка буде калатати у дзвіночок на руках якогось патлатого старшокласника. Якийсь він увесь незібраний в районі грудей.
Його пипки якось не так підкачані, як, до прикладу, у самооборонця Веремчука. Якесь у них неприроднє положення, а це у країні, де не тільки під час війни культивується образ справнього чоловіка, дещо є незрозумілим для простих трударів. Десь також у цей час на обличчі Дмитра Добродомова особливо помітна, чи то спека, чи то скепсис від кандидатури Кісери.
Добродомов кислим яблуком дивиться на цей айфонний світ і така міміка у нього вже була колись десь за півкілометра звідси – у кінопалаці Довженка, де він являв народу Кличка в епопеї Людина з кіноударом, а сам ішов у нардепи. Виснажений та змарнілий клопотами Добродомов втікає від сонячного удару, оскільки добре розуміє, що у такий час у кожній оселі мусять бути вила.
Тому така його переорієнтація є достатньо доречною і зрозумілою, але як і в Кличка, за спиною Ляшка також стоять хлопчик та дівчинка з букетиком вдячних квітів. Але бабці не помічають цього, бо вони уважно ловлять кожне слово Ляшка. Навіть не знаючи про існування на світі співачки Шакіри, вони нутром чують, що Ляшко – ніколи не бреше.
Ляшко ніколи не бреше і тому ніколи не домовлятиметься з терористами, як про це заповідає бабушка Меркель. Ляшко цитує Бандеру та Біблію – і Свобода може йти причитати на свої відсотки. Вчора Садовий у своєму відеозверненні до українців не забув зазначити, що найбільша темрява – перед світанком, але забув сказати, що це улюблена цитата Ірини Фаріон.
Маринович вважає ці святі слова приказкою. На форумі для молодих матусь Посиденьки хтось вважає, що це слова Коельйо. Однак це більше схоже на довільний переказ тексту пророка Ісаї про падіння Вавілону, а саме – про падіння Думи, тобто Едому (а не того, про що всі подумали) у 21 розділі, 11-12 вірші: "До мене кричить із Сеїру: "Стороже, яка пора ночі? Стороже, яка пора ночі?" А сторож сказав: "Настав ранок, а все ж іще ніч"". Такий постмодернізм доречний під час гібридної війни, де вже нікого не здивуєш інтервенціями, на здавалось би, канонічні території.
Все. Ляшко іде на оглядини центру забезпечення українських військовиків про який всі забули ще у другому абзаці. Бабці обіймають і цілують його. Колективно фоткаються з ним та починають співати йому многая літа. Сихівчани беруть автографи, а молоді Ляшко дає краба. Всі штовхають й кричать. Діти плачуть та їх просять не лякатися. Одна сихівчанка наполегливо просить його не зрадити, як усі ті, інші, і Ляшко впевнено заповідає винести його на вилах, якщо він хоч краплиною власної крові зрадить рідний нарід. Якийсь вуйко прийшов з песиком і той також так ажіотажно підгавкує ейфорії довкола постаті Ляшка.
У коридорній штовханині живих рук один вусань падає, наче апостол Петро, який засумнівався у водному ходінні, і Ляшко, наче смиренний агнець, дає йому свою праву руку. У центрі Ляшко міряє бронік на власне тіло.
Та відповідає на зацікавлені запитання разом з Добродомовим.
Мисик та Кісера на їхньому тлі схожі на якийсь постер до німецької комедії про мандрівних дівчаток.
Так до Кісери нарешті доходить те, куди він потрапив і яка грецька смоківниця йому може за це бути.
Після короткої пресухи до Ляшка підрулюють старший Дубневич та його вірний Ганущин. Вони довго сміються, поки Ляшко зникає у сісідній кімнаті за білим простирадлом.
Ляшко знову виходить на світ Божий, де його беруть вже у ширший коридор з живих рук. Йому дарують гілочку калини, яку він відразу цілує. Старші сихівчани дивуються такій охороні радикального Ляшка у благодатній Санта-Барбарі, але охорона просто боїться, що благовірні жіночки розірвуть Ляшка на священні реліквії, оскільки добре пам'ятають про солодку долю Жана-Батиста Гренуя.
Одна з них, чорнющими брутальними тінями нарешті наздоганяє Ляшка та цілує його від усього Львова. Цілує та плаче. У житті Ляшка колись мала статись така Санта-Барбара. І ось вона сповнилась. Ляшко відкрився Санта-Барбарі, а Санта-Барбара міцно схопила Ляшка за одне місце та пообіцяла більше ніколи не відпускати. Сихівський нарід такий – якщо вже взявся, то не відпустить, хоч кричи, а хоч плач.
Про це Ляшко незабаром зможе прочитати у новій книзі Майкла "Квіти Санта-Барбари".