Третя частина бездарної комедії про рагульську хохляндію з циганським весіллям.
Очманіле продовження несмішного примітиву про впертих селюків в руках світової толерантності.
Зірки на небі зійшлися нарешті в таких позах, що третю частину неймовірно тупої комедії в двох частинах (1 та 2) за сценарієм бездарного сценариста Миколи Куцика знімав режисер різноманітного непотребу Любомир Левицький. Закономірно, що цей вузьколобий примітив на великому екрані ще більше почав повзати біля амебного продовження серіалу Великі Вуйки (від того ж Куцика).
Цю суходрочку вкотре важко назвати пародіюванням стереотипів через абсолютну відсутність в авторів цієї порнографії будь-яких натяків на розум, гумор чи фантазію. Це аматорське кривляння на екрані українських акторів та селебів не має жодного сенсу, окрім українофобського наративу з благословення Весілля в Малинівці (на це ж натякає село Яблунівка).
Увесь треш стрічки Скажене весілля 3 без будь-якого натяку на комедію навіть не заїкається про абсурд, а тому продовжує отупілу експлуатацію біганини попередніх частин без найменшого натяку на сценарій. Вперта нудота недофільму Левицького хіба що перепльовує своїм безбожним продакт-плейсментом усю клоаку попередніх частин, а так це знову фантазії російськомовних мешканців України про дурнуватих хохлів, цих підкаблучників та пристосуванців. А ще расистів, бо вслід за ними навіть роми починають називати себе циганами цілим кагалом.
Третя частина Скаженого весілля ще більше увиразнює альтернативну реальність місцевої поп-тусовки, яка назавжди всією кунсткамерою застигла у своєму затишному світку і вже ніколи більше звідти не вилізе. Саме звідти вони проєктують свої хворі уявлення про етнографічне пекло, де й мешкають їхні персонажі. У певний момент навіть здається, що автори фільму з якогось переляку зазіхнули в бік повісті Миколи Гоголя "Майська ніч, або Утоплена", але навіть цей горорний епізод вони примудрилися вгробити своєю обмеженістю.
Амебні творці фільму Скажене весілля 3 нещадно паразитують на всьому, до чого вони можуть дотягнутися. Знову комедії Леоніда Гайдая. Знову плаксивий сентиментал на slow-mo. Знову недоречний мюзак від Потапа. Знову Жора Крижовніков. Знову What Women Want (2000). Добре, що їм ще вистарчило однієї звивини на тортовий батл з фільму Bugsy Malone (1976). Проте це майже єдиний виняток у цій стрічці для безхребетних амеб, де школота може тішитися хіба що суголосністю слова "обійстя" з "обісцятися". Уся інша імпотенція сценаристів пішла на звуковий супровід до сексуальних амурів між православним попом (Потап) та католицькою черницею (Надя Мейхер) під "Притяженья больше нет".
Поміж щастя сімейних цінностей в жовто-блакитних кольорах творці цієї халтури очікують лише покаянного навернення впертого хохла до свого етнографічного музею. А над всім цим кінченим трешем має благодатно витати Олег Винник в образі Бога чи янгола.
постер: kinoafisha.ua