Комедійний горор Структури щастя вкотре прокидається від мертвого сну лише наприкінці свого дійства.
Третій альбом проєкту Лізи Углач у своєму канонічному образі тріпоче вицвілим скелетиком на Гелловіні у дитячому садочку.
Театральний образок іграшкового відьмацтва Структури щастя після альбому "Вовк" (2023) навіть встиг припинити на деякий час своє існування у 2024 році. Ще через рік вона випускає новий альбом "Структура".
З часу її ейфорійного дебютника "Смуга" (2022), де вона поставала шанувальницею гуртів Sleigh Bells і Crystal Castles, минуло три роки. Наразі від неї лишилась лише поза. Структурний скелет. Попри всю тваринну тематику новий реліз вкотре є доволі травоїдним явищем. Це не надто смішно та зовсім не лячно.
Інтонаційно це завжди, напевне, буде краще, ніж badactress. З чогось гіперпопового лише тріпотіння трепу постійно нагадує про memento mori та живе одним днем (бо завтра може не бути). Усе інше у своєму іграшковому арсеналі є доволі штучним явищем. Нема у тій дарковості ані ризику, ані розваги, ані несподіванки. Ще трохи й Структура щастя зможе робити колаби з Кажанною чи Go_A ("Дистанція", "Біль6").
За кострубатою лірикою, попри всю її естетику, вже б краще інколи, щоб вона просто блукала вокалізами поміж приспівів. Особливо на тлі лялькових маніфестів про Систему ("Система"). Ті маніфести райдужними мантрами, до речі, гублять навіть щось фонкове у ній ("Я продовжу йти").
Звісно, що вже краще так, аніж зближення територіями зі Садсвітом ("Хвиля"). А ще краще, водночас з музичною кар'єрою започаткувати якийсь ляльковий бізнес (під Гелловін, звісно) чи відкрити агенцію з прокату костюмів на всілякі сезонні забави.
Вже вдруге її комедійний горор прокидається від мертвого сну лише наприкінці цієї вистави ("Поводир", "Не підведи мене").
З'являється якесь глибше мислення за межами лякливих сновидних шляхів, а афористична лірика й справді прозріває зрештою якесь Небуття, яке більше не затулять жодні іграшки-обереги: "Легкість та правда згубно працює тепер. Допоки все справжнє – ми забиваєм етер. Мрію-вдаю, що вічність боїться мене. Якщо мене знайдуть – то я під землею".
Мо' й справді видаватиме звідти щось мавкове на кшталт треку Banshee "Birth Of Venus" з альбому "Sirencore" (2024).