теорія розбитих вікон "У тіні параної" (2025)

Дебютний альбом гурту зі жахливою назвою та одним учасником любительського МУРу.

Місіонерська поза одного драма-боя з моралізаторським потягом до форми клінічної комунікації. 

Якщо якось дізнатися, що з одним з учасників гурту теорія розбитих вікон є хтось з МУРу, то відразу все стає зрозуміло. Цей патетичний поп-рок, що так зазіхає на альтернативу, може запропонувати хіба хворобливу банальність.

У цього тріо відверто жахлива назва. Власне, типова назва для людей, які чомусь вважають себе місіонерами, які щось там доброго несуть людям, хоча їх ніхто про це не просив. Вони свято вірять, що їхні босяцькі істини комусь потрібні. Може вони ще й десь фанати Linkin Park, проте наразі можуть хіба підбирати недоїдки за гуртами Скай та Фіолет.

Ці театралізовані драма-бої розпочинали з прісного та правильного мініальбому "Несказані слова" (2023). Нічого цікавого. Нудна сповідальність дріб'язкових проблем з роздутим апломбом та знанням про гурт Muse. Є підозра, що учасники теорії розбитих вікон десь ще чули пітерський гурт Animal Джаз. 

Ті п'ять треків втомлювали неймовірно, а тут вже й цілий дебютник "У тіні параної" з чотирнадцятьма треками (якусь частину варто назвати скітами). Якщо хлопам потрібна професійна допомога, то не варто все своє внутрішнє відразу ось так виносити на люди, що та Ґрета Тунберг. Всі вже побачили, чим усе це зазвичай закінчується у подібних персонажів.

Якщо вони вже на самому початку питаються про щось оте сакраментальне "А я свій магнум-опус вкладаю в допис. Муза так і не прийшла. Що не так зі мною?" ("Антидепресанти"), то варто також відповісти їм відразу.

Та все з ними не так. Пісний поп-рок з кумедними зазіханнями на альтернативу. Бездарна назва гурту. Бездарна назва альбому. Назву гурту, звісно, можна змінити, проте легше взагалі закрити такий проєкт з римами та ритмами на кшталт "суспільство тисне мов дитячі шузи" ("Доведу").

Усі їхні театральні та такі вимучені страждання йдуть від куцого мислення та мізерної уяви. Така вже доля місіонерської позиції. Ці драма-бої так ще розжовують свої муки, що ледь не починають переспівувати своїми речитативами "Numb" Linkin Park ("Знов і знов", "Відчепіться"). Мусять вже якось зробити кліп у церкві. 

Знання про Muse чи Linkin Park нічим їм не допомагають. Патетичний потяг до моралізаторства та ригоризму ще колись їх дістане у цьому клятому світі. Їм нічого не світить з наївною лірикою на кшталт "зустрінемось на розі вулиць, цинічних слів та келиха надпитого вина", а що вже писати про фразу "ми бачили як горять міста, палають люди без вогню, без костра" ("На розі").