To Eternity "Причинно-наслідковий зв'язок" (2025)
Ефірний дебютник проєкту To Eternity, який змагається так, ніби дає всім іншим величезну фору.
Даніель Отуоньє зі своїм літнім довгограєм та вже традиційними питаннями до його компаньйонів.
Напевне Даніель Отуоньє десь трохи вважає себе Їжаком Соніком. Він й досі навіщось ховається від Дона Жирона, Леді Закрутон та дурника Карла. Поки одні й досі біжать до фінішу на соульній дистанції з висолопленим язиком, він вже двічі побував там і навіть втретє обганяє їх з вітерцем.
Нігерійська генетика дозволяє йому у соулі чи фанку давати всім іншим величезну фору (окрім хіба Толочного та ще декого іншого). Може він навіть якось вирішив мимоволі вказати всім іншим на те, що він легко всіх їх зробить одним пальцем за будь-яких обставин хоч боком, хоч підскоком.
Цим принаймні можна було пояснити деякі моменти альбому "Причинно-наслідковий зв'язок". Також це можна було б вважати повноцінним коментарем і до його альбому зі The Curly "Теорія любові" (2023). To Eternity є повноцінним артистом, йому нічого не бракує, але та компанія, яку йому там докинули баластом, довела його фанк до стерильного стану та примудрилась зіпсувати всю літню еротику.
На його новому літньому альбомі знову виникають запитання до його компаньйонів, які загалом тут також є зайвими, за винятком декількох випадків. Особливо там, де вони намагаються давати щось речитативом ("Гіркий посмак"), хоча Ihrykа можна таки вважати одним з найкращих тутешніх реперів. Певна присутність кобіт на альбомі також безсумнівно є зайвою (окрім хіба треку "Температура тіла").
Попри всі переваги новий альбом To Eternity вкотре є лише легеньким натяком на увесь його потенціал. У його треках на 50 секунд більше груву, ніж на всьому альбомі Манекена, а до цих госпельних фрагментів Монатик навіть може не потикатися. Усе тут настільки ефірне, що правдивим хітом на альбомі можна вважати хіба "килим на підлозі".
Він ніби й досі розігрівається цими привітами Монатику, Латексфауні та Tery ("Перша серія", "Відчиняй"). Вітання Брикульцю з іншої галактики ще можна, звісно, зрозуміти в цій естетиці, проте краще вже того пана зовсім закинуло з кінцями на якусь грибну планету ("в твоїх очах").
To Eternity ніби чогось постійно вичікує поміж своїх натяків (зокрема, на чикано-соул), хоча вже давно міг би дати справжнього неосоулу хоча б кудись убік раннього Джона Ледженда на "Once Again" (2006). Та йому конче потрібно робити все таким лайтовим, наче газовані бульбашки у носі Коли.
Може просто гадає, що у більшості тут ще не настільки обрізане вухо для чогось подібного? То нехай просто запише альбом лише для Варіантів. Тут усе зрозуміють.
Лунатиме тут нині трек австралійця Don West "Send It Back", хоча To Eternity мусить не забувати й про новий солодкий альбом Durand Jones & The Indications "Flowers".