Київський гурт Vøvk виходить з туману, щоб бачити речі у світі чіткими та зрозумілими.
Другий альбом київських прог-рокерів та постгардкорників звільнюється від облуди та полуди, щоб рухатися у вир подій.
Київський гурт Vøvk підноситься у своєму статусі до віри у щось суттєве та неминуче. Якщо раніше він усього боявся та когось скрізь підозрював, то нині вже бачить речі такими, якими вони є насправді.
Їхній англомовний дебютник "Lair" (2019) страшно боявся когось Невидимого, хто пильно за ним стежив та постійно намагався намахати. Альбом увесь час утікав від того погляду у свої жанрові пристані (прог-рок та постгардкор), хоча якимось організованим протистоянням це було важко назвати. Масштаби було вже зовсім неспівмірними. Стіни робили їх маленькими та обмежували огляд. Вони були приреченими агнцями-вигнанцями у ритуальному театрі когось Невідомого.
На своєму другому альбомі "Litera" гурт Vøvk ніби вийшов з туману. Звільнився від страху, щоб нарешті побачити речі чіткими та зрозумілими. Гурт наче остаточно зрозумів те, куди їм варто рухатися у цьому просторі. Це вже протистояння. Це вже агон.
Повністю змінюється настрій їхнього звуку. Жодної параної. Звуки стають чистішими та пластичнішими. Більшість треків є дієвим заклинанням від Злого, де разом з Максом Чухлібом вже стають здатними до іронії над патетикою задля стадіонних ефектів ("Leleka").
Інтонаційно та літерно вони ще дещо губляться до четвертого треку, хоча поступово долають й ці недоліки. Приспівний притиск та остання строфа у "Sil" вибиваються зі загального настрою треку. Інтонації на останніх рядках вже такі чемні, ніби це Обійми Дощу, а не слова про сліди вовків у пустелі.
Слова "Ховають діти тварин у вугіллі. Кров з побитих колін стане насінням" у треці "Iskra" є зайвими в обидвох випадках. У нинішньому стані легко зрозуміти певну профетичність риторики вокаліста, проте навіщо далі він дає викличного спокусника?
Наскільки всі ці християнські алюзії тут звільнені від катастрофічних наслідків дитячих хрестових походів? Той чин, де постійно ввижаються ксилофонні силуети гурту American Football, працює на дещо іншу атмосферу крихкості цього світу.
Всі інші треки на альбомі "Litera" варто вважати найбільш ідеальним наразі станом гурту Vøvk ("Tyhr"). Тріада "Mur", "Promin" та "Okean" є вершиною цього альбому. Дієвим оберегом від злого. Щитом.
Лірика треку "Mur" – "Дерево проростає зі стін. Корінням своїм скріплює потріскану цеглу. Огорнуті листям м'яким. З надією вкриваємось квітами. Завтра на відстані сну. Колисав шепіт мурах. Ягоди отруйні тепер замість квітів. Здається, ніч лишається назавжди. Я триматиму гілку як руку. У лещатах дерев. Доки не спатиме ворог. Не зімкну я очей" – це їхня найкраща наразі поезія. До цього потрібно прагнути попри всі плачі Паліндрома.
Гурту Vøvk так добре у цьому незворушному стані боротьби, що навіть можна дійти до певної єресі, де написати, наприклад, таке, що Антон Слєпаков є дещо зайвим у треці "Okean". Його безпристрасний коментатор там дозволяє собі певної емоційності. І його, звісно, можна зрозуміти. Усіх вже заграв цей абсурд з вірою подій у вирі подій.