Третій мініальбом сумського гурту ZzuppamanN з футуристичним дробленням та апокаліптичним тлінням.
Трансляція ядерної загрози та повстання зомбі через старі американські фільми від Еда Вуда до Джорджа Ромеро.
Гурт ZzuppamanN повертається зі своїми маніфестами про всілякі постапокаліптичні жнива, щоб знову варто було пригадати про гнучкий розум у часи цайтґайсту. Добру ідею тут вкотре губить мляве виконання.
Після мініальбому "Raggababagalamaga" (2024) вони десь трохи реабілітувалися своїм другим мініальбомом "Zhevriem" (2024). За маніфестованою жаданівщиною, який, до речі, вже намацав себе трохи торік на альбомі "Семафори", вони таки виходили на щось добре у своїх текстах ("Pamiat"). Безкомпромісну абсурдність автоматичних каламбурів у треці "Idoly" можна було одним з найкращих моментів у їхній дискографії.
А от за естетикою Сестрички Віки чи Братів Гадюкіних у своєму приватному форматі їм завжди бракувало чіткості та уваги у тих соціальних маніфестах ("Ulamky"). Навіть попри всю війну навколо. Хіба вже б могли передати Кажанні привіт від Ніни Гаґен з такої нагоди.
Постапокаліптичні жнива мініальбому "Tliiem" передчувають ядерну загрозу та повстання зомбі (російських та проросійських) через відеокліпову трансляцію старих американських фільмів Еда Вуда, Бернарда Ковальські та Джорджа Ромеро. Це – Glen or Glenda (1953), Plan 9 from Outer Space (1957), Attack of the Giant Leeches (1959) та Night of the Living Dead (1968).
Ідея ця, звісно, відразу цікава та приваблива поміж їхньої босхіани. Та чи варто нині завуальовувати у соціальні метафори вторгнення росіян під інтервенцію прибульців чи інвазію зомбі?
За кошмарами за вікном вони не зовсім встигають у своєму радіоактивному сарказмі ("Karasyky"). Натуралізм їхнього абсурду не завжди доречний попри всю панківську методу ("Youtubu"). Футуристичний заум у своїй першій, ще осмисленій частині вже зовсім простенький ("Y").
Щось концептуальне таки можна відшукати у тих маніфестах з кавалків трешу та абсурду про алгоритми та мольфарів, хоча той жаданівський регей у кедах вже зовсім там зайвий ("Algorhythms"). Хіба стібуть вони його там відразу тим своїм пост-метал-регі-джазом.
Щось найкраще з цієї ідеї можна натрапити у час змішування Джорджа Ромеро з колисковою "Котику сіренький" під нойзовою деконструкцією на кшталт Pussy Galore ("Kotyk").
У лікаря Хауза під це Джеремі Реннер стрибав у простирадлі поміж дітей, а гурту ZzuppamanN після такої колисанки варто вже подумати про якийсь ліричний текст за мотивами стрічки They Live (1988) Джона Карпентера? Про окуляри, які дозволятимуть відразу бачити всіх загарбників, колаборантів та агентів, де б вони не були. Це значно корисніше ніж всі маніфести.