Пісні фронту 2023 (# 66)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з Росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити зараз у неошароварних шатах. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає.

Аморфна попса й досі так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Цнотливий продовжувач старомодних традицій Івана Navi. Навіть мілфам нині має бути соромно впарювати щось подібне.

Фанатка співачки Sia так кудись поспішає своїм ретровейвом, що інколи забуває про адекватну лірику під цей саунд. Біжи, Лоло, біжи до нової версії себе.

Кременчуцький гараж з готичним органчиком відразу у найкращі треки року. The Castaways благословляють на щастя, на долю, на все дороге нам до болю. Чекаємо відповіді від Mando Diao.

Етнокодова юродивість продовжує сюсюкати щось профанне собі під ніс. Невипадкова підписантка лейбла Pomitni. Піде на ще один безликий фіт до Садсвіта.

Псевдореперські марення зі Львова про щось, напевне, важливе потихеньку.

Після незайманого трешачка про гору Щекавицю сурйозна виконавиця Yatsuta виголошує цілу оду коханню та сімейним цінностям. Усім цим, як і виконавцем Ostrovskiy, можна спокійно присипляти коханців у ліжку.

Абсолютно необов'язковий та запізнілий союз. ДахаБраха щось поволі деградує, а з одноманітним Пробассом й так все було зрозуміло відразу. Десь собі тішиться гурт Go_A.

Здається, що To Eternity таки вдалося хоч трохи піднести безалкогольного еренбіста The Curly з його бульбашок щастя.

Закономірна деградація альониного месіанця Калуша планомірно добігає до свого кінця. А на нєбє тучі. А Псюк розрізняє Бога голоса. Дуже дивно, що у нього ще не було фіта з Мудриком. Тут вже варто викликати санітарів.

Реперист Burla невтомно плекає своїм патріотичним реп-шансоном іпостась лайтового Скофки задля сентиментальних ефектів навколо.