Пісні фронту 2022 (# 27)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат, Енджі Крейда, нью-вейву Паліндрома, гурту Пиріг і Батіг.

Пафосний інкубатор-поп від співачки Тіни Кароль з рекламним переліком слів, хоча колись російський репер Noize MC написав для неї єдину нормальну пісню у її дискографії.

Зарюмсана ненза з черговою кон'юнктурою безликого попу (під Тіну Кароль чи Один в каное) на графоманській хвилі неошароварного продюсера Вані Клименка.

Неосоул зіпсувати важко, але для українських виконавців немає нічого неможливого. Графоманcьке мислення цієї артистки катком бичкує всю красу жанру у якесь дешеве пекло.

Львівські псевдорокери пафосно розтікаються небом своїми духопідйомними кліше.

Косплей брутального образу псує свій ж саунд маразматичною лірикою про тисячолітні традиції та клятих москалів у морі ненависті.

Етнокодова юродивість, яка чомусь так блаженно вважає свої косплейні інтонації чимось містичним чи відьмацьким, хоча останнє ніколи не буває аж настільки нудним.

Неошароварники Kozak System несподівано дають самого Вакарчука своїм допотопним репертуаром. Як можна обміняти Motörhead на якийсь Океан Ельзи, хз?

Щемлива карикатурка виконавця Positiff продовжує традиції перевзутого трешачка-попсовичка. Сміх і гріх у патріотичних млостях кінчає фонтанчиком.

Псевдореперка альона після мініальбому мівіна-попу з Jerry Heil знову зі своїм фірмовим трешем. Але тепер вже метафізичним і про Маріуполь.

Колискова психоделія Мар'яна Пирожка після ударного хіта "Танго смерті" завертає футуристичною готикою на його сольний альбом "Містичний" (2017).