Люди. Лілія Віткіна

Продовження співпраці Варіантів з сімферопольським сайтом studinfo.crimea.ua у межах їх соціально-медійного проекту "Люди".

Мета даного проекту полягає у відкритті цінностей та культури повсякдення молоді від 18 до 25 через їх сприйняття базових концептів світу і життя, у демонстрації самоідентифікації особистості у соціумі, у співставленні образів реального і бажаного, у суб'єктивній реальності в об'єктивній дійсності. А також у дослідженні реакції читацької аудиторії щодо ототожнення з героєм інтерв'ю.

Лілія Віткіна, 21 рік.

Здоров'я. Звичайно, що я не приймаю ліків! Вони занадто дорогі, а тому я покладаюсь на свою живучість! (с) Хотіла написати, що це жарт, але зрозуміла, що ця фраза мені прекрасно пасує. Я справді не "підсаджуюся" на пігулки. Вважаю, що організм чудово впорається зі всім, що порушує його функції. З іншого боку, у мене є декілька проблем, які вирішити можна тільки режимом. Здоров'я підтримую обмеженням ситуацій після яких воно може бути в небезпеці.

Їжа. Я люблю готувати. Мені абсолютно байдуже, що є, якщо я готую тільки для себе, але коли я живу з кимось, то мені хочеться його порадувати чимось смачним, незвичайним. Для декого звичайний обід, який непотрібно готувати самому, вже є щастям. Коли я жила одна, то у моєму холодильнику практично нічого не було. За таких умов я могла приготувати щось нестандартне, але лише один раз. Не знаю, чому так. Приготування їжі дуже втомлює. Іноді влітку, займаючись повним циклом (сніданок, обід, вечеря) періодично виникає бажання кинути все і втекти. Але потім відпускає. Ось вже декілька років мені хочеться поїхати в Корею і спробувати їхню кухню. В Україні та Росії ніколи не можна буде скуштувати того, що готують там. Коли я дивлюся рецепти закусок та салатів і не можу визначити 90 % складових, то я ледве не плачу. Але деякі страви я готую з фотографій і дуже пишаюсь цим.

Гроші. Для мене гроші це те, що вартує, нарешті, освоїти. Вже скільки років я ніяк не можу серйозно накопити і витратити. Їх може не бути одного дня, але на наступний несподівано може з'явитись приємна сума (починаючи з кишені в пальті і закінчуючи зарплатою). Я скрупульозна і занадто марнотратна одночасно, а це іноді абсолютно не весело. Також, я не уявляю, навіщо мені багато грошей? Щоб знайшлося ще декілька пунктів в списку "хочу"?

Зовнішній вигляд, мода. Я розрізняю два поняття – моду і стиль. Мода – це ще один синонім маси. Тобто, у нас є певний тренд на сезон і тому тільки лишається помічати, що носять інші та підлаштовуватись. Але є і стиль. Для мене усі стильні люди трохи (чи дуже) збоченці. Яким би не був стиль він все одно чіплятиме, дратуватиме, дивуватиме. Несмак (вирощений на моді) пригнічує його (як і історичні чинники). Я нелогічна у виборі одягу. Мабуть ненависть до ринків і породила маніакальне бажання купувати максимально якісні речі. І це іноді доходить до маніакальності. У мене є речі, які вдалося купити/відшукати несподівано або ж, навпаки, чітко сплановано. Наприклад, свого часу у пошуках мартінсів я витратила дорогоцінний день в Москві, а якось, через одне пальто, я підірвалась ледве не на світанку, щоб встигнути до відкриття магазину. Мабуть, відсутність головних шкідливих звичок і призводить до появи ще більше дивніших.

Дозвілля. Моє дозвілля є хаотичним настільки, наскільки це може бути. Якщо я вдома, то схема приблизно така: вигул собаки, приготування обіду, допомога у справах, похід у магазини, робота, сон, комп'ютер (і тут немає послідовності). І я навіть не знаю чи варто щось кардинально змінювати. Тобто, мені можуть зателефонувати ввечері і запросити кудись. Залежно від настрою я погоджуються або відмовляюся. Найголовніша проблема на сьогодні в тому, що ми з подругами живемо в різних містах. І нам ліньки їздити один до одного. Хочеться елементарно відпочити, а не трястися у вагоні чи салоні автобуса. Найсмішніше, що на вихідних ми майже ніколи не вибиралися всі разом в одному місці. Це напрягає. Це неправильна поведінка, яку я ніяк не можу сприйняти. Але якось ми примудрилися організуватися і поїхати на декілька днів у інший кінець країни і це, напевно, одне з найбільших наших досягнень на сьогодні.

Книги/Кіно. Лише книги і навряд чи колись друге зможе переважити. Книги – це захоплення. Кіно – це черга примусів. Мені не подобається коли хтось починає мені щось настійливо рекомендувати. Проте, якщо мене зачепить назва або сюжет... Мої кінематографічні рекомендації не будуть цікавими. Чому? Пояснюю. Переважно я дивлюся корейські (азіатські) фільми/серіали. Там, до речі, сміття не менше, ніж у нас (idol культура розвинена настільки, що абсолютно дерев'яний співак може грати головну роль і усі будуть щасливі). Зрозуміло, що мені доводиться витрачати купу часу, щоб знайти щось вартісне. Я люблю азіатський кінематограф тому, що він зовсім інший. І це особливі відчуття. А книги я чергую з мангою. Так-так, можете починати кривитись і переконувати, що одна з найрозвиненіших японських індустрій індустрій (її унікальність та гордість) – це дурня і нісенітниця. Але для мене вона на другому місці після книг. Тому що унікальна історія, нехай вона написана на папері чи намальована пером, ніколи не втратить своєї чарівності. Мій останній фільм – Хмарний атлас. Моя офіційно остання прочитана книга – 1Q84. Улюблених фільмів немає. Є ті, що я пам'ятаю (і про які ніхто інший ніколи не чув). Улюблені книги – "Насувається біда" Рея Бредбері (з неї все розпочалося) та "Ліва рука пітьми" Урсули Ле Ген.

Що для тебе культура? Нічого конкретного сказати не можу. Це мої відчуття, які для багатьох будуть несправедливими, радикальними і безпідставними. Я люблю культуру інших країн і той факт, що хтось ревно відноситься до спадку своєї нації та у багнети приймає культуру інших народів, вказує лише на те, що така людина просто не розуміє значення цього слова.

Бог. Все, що я пам'ятаю – себе у віці чотирнадцяти років. У той час я захопилась (як може захопитися підліток) філософською течією під назвою пантеїзм. Тоді Бог завжди був поруч. Якщо чесно, то відтоді такого заспокоєння і щастя, думаючи про якісь вищі сили, дерева, природу, я ніколи не відчувала. Я навіть знаю, чому. Але повернути їх так і не вдалось.

Любов. Наскільки безглузде почуття, настільки і приголомшливе. Не можу зрозуміти, чому закоханість вважають потягом, легковажністю, поривом, надаючи цьому негативний відтінок. Людина може подобатися годину, день, рік. Не обов'язково скріплювати себе зобов'язанням вічної любові. А ще я схиляюсь перед односторонньою (чи безмовною) любов'ю. Тому якщо ми знімемо з цього поняття усі ці "бажання", "володіння", "пристрасті", "нав'язливі ідеї", то залишиться чудове гірке і неймовірно ніжне, проникливе почуття приреченості, яке за взаємної любові ніколи не вдасться спробувати.

Стосунки. Для мене стосунки – це зацікавленість один в одному. Моральне і фізичне підживлення, що єднає людей невидимим каналом, який іноді називають долею. Я дуже важко уявляю собі стосунки, але прекрасно бачу людину, з якою було б цікаво. Для мене головне в союзі двох людей – це елемент гри, несподіванки. Чим більше ви граєте, чим більше осіб відкриваєте в собі і для тебе, тим ідеальніша ваша пара. Я це відразу зрозуміла і завжди дотримувалася політики, яку хтось визнає театром (з відсутністю пристойності і моральності). Але важливо розуміти, що уся ця гра має реальні і строгі рамки. Ті ролі, які ми граємо, завжди повинні активізовувати, стимулювати партнерів. Але в них не повинно бути брехні.

Від чого втрачаєш голову? Є багато таких потенційно випадкових ситуацій. Є речі від яких я перестаю себе контролювати. Для мене це усе, що пов'язано з цирком і карнавалом (ті, хто читав "Насувається біда" Бредбері мене зрозуміють). Фотографії клоунів і шатрів, скрипуча запорошена органна музика, поношений одяг, що одягали блазні і карлики. Чим атмосферніша та ірреальніша ситуація/фотографії/опис у книзі, фільмі або музиці, тим складніше мені себе стримувати. І акордеон, звичайно ж. Головне – все в малих дозах.

Майбутнє. У майбутньому я хотіла б бачити себе на вулицях Сеула. Відкрити корейський ресторан. Мені чомусь здається, що з усіх речей у які я закохувалася і які так легко відкидала, саме ця приживеться назавжди.