Передчуття біженців на прикладі Америки

Варіанти довідались про це під час візитації у США та ознайомились з тим, як в цій країні вирішується проблема біженців.

У розмовах українців сьогодні часто можна почути про біженців (утікачів).

Йдеться перед усім про українських громадян, які покинули свої домівки в Криму і на Сході України перед загрозою російської агресії та окупації.

Лише Львів протягом останнього місяця прихистив близько тисячі утікачів зі сходу та півдня України.

У світі офіційно нараховується близько 14 млн. біженців. Долею цих людей вже понад 60 років займається ООН.

Біженцями (утікачами) вважаються особи, які внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебувають за межами своєї країни та не можуть або не бажають користуватися захистом цієї країни внаслідок таких побоювань.

Люди, які зазнали насильства або яким воно загрожує, пробують знайти захист в інших країнах і частині з них це вдається. Проте шлях до нормального життя на чужині є надзвичайно складним і довгим.

Хепі-енд наступає в більшості випадків для тих з них, кому вдалося отримати офіційний статус біженця, що надається ООН.

145 держав світу приєднались до Конвенції ООН про статус біженців, тобто задекларували готовність приймати офіційно визнаних утікачів і нести фінансові та інші зобов’язання щодо вирішення їхніх проблем.

Варіантам відомі приклади, коли біженці перебували понад 20 років у таборах, перше ніж отримали офіційний статус і переїхали в іншу країну на тимчасове проживання. Проте, зазвичай, процедура отримання біженцями офіційного статусу займає в середньому до двох років.

Біженцям потрапити у США одночасно і просто, і складно

США, відповідно до квот ООН, приймає найбільше біженців в світі. Сьогодні в цій країні проживає 11 млн. біженців (населення США становить понад 350 млн. людей).

Біженцями, наголосимо, не вважаються іноземці, які звертаються до США з проханням надання притулку, наприклад, політичного, в момент свого перебування в цій країні. Також біженцями не вважаються економічні та інші мігранти, яки проживають в США, в тому числі –  понад 50 млн. нелегалів.

У 2014 році національна квота США щодо біженців склала 78 тис. осіб і вперше досягла свого максиму після теракту 11 вересня 2001 року.

Питання про конкретну кількість біженців, а також з яких країн вони прибудуть до США, вирішуються безпосередньо федеральним урядом і затверджується конгресом США.

Американці не роблять великої таємниці з того, що вибір країн, з яких вони приймають біженців, визначається пріоритетами зовнішньої політики США. Останні роки уряд США призначає найбільші квоти для біженців з таких країн, як Ірак, Бірма, Конго, Непал, та Афганістан.

Дозвіл біженцю на в’їзд в США надається після ретельної перевірки на безпеку, процедура якої була значно ускладнена після трагічних подій 11 вересня 2001 року.

Одна з міжнародна організація з питань біженців, що розташована у Швейцарії, надає біженцям допомогу – безвідсотковий кредит на покупку авіаквитків у США.

Але робить вона це лише після того, як одна із громадських організацій США, що має контракт з федеральним урядом на надання біженцям допомоги з адаптування, підтвердить свою готовність опікуватись саме цим біженцем.

Опікунська організація, а не біженець, в такій спосіб визначає штат, в який потрапить на проживання останній. Виключення становлять випадки, коли біженець має в США родичів чи тут вже проживають члени його сім’ї.

"Кредит, отриманий на покриття видатків подорожі до США, біженець має повернути. В іншому випадку міграційні служби США заблокують процес легалізації. Першу виплату по кредиту біженець повинен зробити одразу ж після 90 днів перебування в США. Але вона може бути чисто символічною – 3-5 доларів. Зазвичай біженці повертають ці гроші протягом 3-5 років", – розповідає директор державного Бюро служби біженців Айови Джон Вілкен.

Welcome to the USA

Серед бажаючих потрапити в США поширений стереотип, що біженець в цій країні може тривалий час жити за рахунок соціальних програм, іншими словами – на державному утриманні.

Справді, раніше держава фінансово опікувалась біженцем протягом трьох років. Але в останні роки (за часів президента Обами) політика США стосовно біженців зазнала суттєвих змін. Федеральний уряд в рамках різних програм адресно допомагає біженцю максимально до 8 місяців.

Після цього терміну утікач не залишається покинутим напризволяще державою, але допомога для нього носить виключно соціальний, а не фінансовий, характер.

Федеральний уряд США, як вже було зазначено, в кожному штаті за результатами конкурсу заключає з громадськими та іншими недержавними організаціями (сюди слід включити обов'язково й релігійні орагнізації) угоди на реалізацію програми допомоги біженцям.

Один з таких грантів розігрується в рамках надання пакету обов’язкової адресної допомоги біженцям протягом перших трьох місяців (90 діб) його перебування в країні.

Організація, що опікується біженцем в цей період, обов’язково повинна надати йому допомогу в оренді житла, забезпечити харчуванням, одягом та іншими предметами першої необхідності.

Вона також повинна подбати про те, щоб біженець пройшов медичне обстеження, зареєструвався в соціальних службах і отримав доступ до вивчення англійської мови, а його діти були влаштовані у школу. Але найголовнішим завданням є допомога біженцю у працевлаштуванні.

Якщо все це буде зроблено раніше трьох місяців – організація вважатиме виконаним завдання і більше не буде опікується біженцем.

Федеральний уряд США виділяє 1800 дол. на адаптацію одного біженця щомісячно, з них - 700 доларів призначено на діяльність організації, що опікується біженцями. Цього року біженці певний час взагалі не отримували допомоги від федерального уряду з огляду на те, що федеральний бюджет був прийнятий із запізненням.

Другий пакет державної допомоги біженцям діє до восьми місяців з моменту його прибуття в США. Він складається з прямої фінансової допомоги (готівки), допомоги на харчування (цільові кредитні картки) , а також коштів на медичне обслуговування.

З 1 січня 2014 року на підставі законів, ухвалених урядом Обами, медична допомога протягом восьми місяців стала доступна для всіх без виключення біженців, а не лише для тих, хто прибув до США з дітьми.

Розмір прямої фінансової допомоги, а також допомоги на харчування визначається законами штату і, зазвичай, не є значним. Так, в одному з найбільш заможних штатів  США – Айова готівкова допомога на одну людину становить 183 дол. щомісяця.

Третій пакет державної допомоги біженцям складають так звані непрямі соціальні послуги.

Йдеться про фінансування державною діяльності держагентств та недержавних організацій, котрі надають різноманітні послуги біженцям, перед усім у вивченні англійської мови, перекладі, тобто всього того, що знову ж таки допоможе біженцю працевлаштуватись в США.

Як правило, біженці укладають договір з опікунськими організаціями на отримання соціальних послуг. Для них це є важливо, адже, насправді, 8 місяців, протягом яких вони отримують пряму фінансову допомогу, більшості не вистарчає на те, щоб знайти роботу і стати самостійними.

Директор офісу Комітету біженців та іммігрантів США в Де Мойні (штат Айова) Емі Кампос розповідає, що, зазвичай, біженців вдається влаштувати на роботу, пов’язану з тяжкою фізичною працею: пакувальниками на м’ясопереробні заводи, домашньою прислугою, на будівництві чи пошті.

"З Іраку часто прибувають біженці, що мають вищу освіту. Їм складно буває змиритись з тим, що перший час доводиться тяжко фізично працювати, бо іншої роботи для них в США на цьому етапі немає", – наводить приклад вона.

Виклики у вирішенні проблем біженців в США

Біженці в США не покинуті напризволяще, адже користуються підтримкою з боку держави в період своєї адаптації до життя в цій країні.

Але ця допомога, як вважають деякі з американських політиків і громадських діячів, є недостатньою, тобто такою, що не в повній мірі забезпечує їх потреби й права, а отже дозволяє їм відчути себе захищеними в цій країні.

Джон Вілкен зазначає, що в 2014 році федеральний уряд США виділив на програми адаптації біженців стільки ж коштів, скільки в 1995 році. При цьому термін надання прямої допомоги біженцям скоротився з трьох років до восьми місяців.

"Останній термін є невиправдано коротким, адже досвід соціальних працівників засвідчує, що біженцю в США необхідно не менше одного року, щоб знайти собі роботу, а в багатьох випадках – значно більше часу", – вважає він.

Не все так однозначно із медичним забезпеченням біженців, адже закон про медичне обслуговування в різних штатах трактується по-різному.

Значною проблемою для біженців є й те, що вони не отримують від держави фінансової допомоги на психологічну адаптацію та психічне лікування.

Емі Кампос розповідає, що в багатьох випадках в США прибувають біженці, які зазнали насильства над собою, а отже мають серйозні психічні травми. Проте звернутись до лікаря вони можуть лише якщо мають на лікування власні кошти.

Ускладнює роботу з біженцями також і те, що їх етнічний склад змінюється з частотою 5-6 років, а не 10-12, як це було раніше.

Збільшується мовне різномаїття серед біженців, менша кількість з них володіє англійською, а в значній частині випадків, якщо наприклад йдеться про біженців з Бірми, багато біженців взагалі не вміють читати та писати.

Керівник Ресурсного центру та адвокасі меншин Бірми EMBARC Хенні Ор розповіла, що бірманська громада в США нараховує 27 етнічних груп і її представники розмовляють 100 мовами (на відео – біженка з Бірми розмовляє на одній з мов народів своєї етнічної батьківщини)

Це значно ускладнює перші контакти й кроки біженців з Бірми в цій країні, адже складно знайти перекладача, який би володів одночасно всіма цими мовами. 

Хенрі Ор вважає значним бар’єром для адаптації біженців культурні відмінності.

"Коли при прийомі на роботу відбувається інтерв’ю, американський роботодавець обов’язково запитає, чому претендент вважає, що саме він є гідним цієї посади. Проте бірманець ніколи ствердно не відповість на це питання, він скаже: ні, ні, я не є найкращим. Бо скромність – це специфіка його культури. Бірманські учні ніколи не будуть дивитись в очі викладачу або будуть тримати руки на поясі. Для американців це незрозуміло, а для вихідців з Азії це означатиме повагу. Багато людей в США не можуть зрозуміти, що кожна етнічна група є відмінною", – розповідає вона.

Є й цілий ряд інших викликів, на які американське суспільство не може поки що дати відповідь, вирішуючи проблеми біженців та інших мігрантів.

Наприклад, досить складно в Америці підшукати відповідне житло для біженців з Азії. Останні звикли жити великими сім’ями, а американські бюджетні будинки розраховані лише на дві спальні.

Біженці, які мають вищу освіту, але не володіють англійською мовою, можуть на початках розраховувати лише на роботу, пов’язану з тяжкою фізичною працею. Майже безпорадними в США залишаються ті з них, які не вміють і з певних причин відмовляються оволодіти навичками водіння автомобіля.

Опікунські організації, нарешті, не надають біженцям прямої юридичної допомоги в їхній подальшій легалізації в США, наприклад, у виробленні "зеленої карти".

Представники всіх організацій, з якими вдалося поспілкуватись Варіантам, вважають, що уряд США повинен в майбутньому змінити не лише підходи до фінансування біженців, але й переглянути терміни допомоги, що їм надається. "Мінімум повинен бути не 8 місяців, а 1 рік", – переконаний Джон Вілкен.

Біженська соліарність 

Звісно, що біженці далеко не у всьому покладаються на допомогу з боку держави у вирішенні власних проблем.

У США сьогодні досить високий показник так званої повторної міграції біженців. Йдеться про їхнє переселення зі штату проживання, визначеного державними службами, в інші штати США в пошуках кращої роботи та умов проживання.

Наприклад, штат Айова в 2013 році прийняв 556 біженців, в той час як з власної волі в Айову переселились понад 1,5 тис. біженців з інших куточків США. Біженці надають перевагу проживанню в великих містах США, тримаються гуртом, допомагаючи один одному.

Біженці також намагаються допомагати один одному долати бар’єри, з якими вони стикаються в США.

Так, біженці з Бірми в Айові, яких нараховується близько трьох тисяч, при EMBARC утворили спеціальну волонтерську службу, яка надає допомогу в найпростіших речах: як купити квиток і проїхати автобусом, як дати собі раду в магазині, як заповнити анкету для працевлаштування, взяти участь у батьківських зборах в школі, отримати інформацію про лікарів і медичну допомогу та ін..

У США моделюють ситуацію з потенційними біженцями з України

Теоретично високу ймовірність отримати статус біженця, а в подальшому – притулок у США, матимуть в першу чергу кримські татари. Однак, якщо це колись і станеться, то не зараз.

Адже федеральний уряд США перше, ніж надати згоду на в’їзд біженців в країну, вивчає багато аспектів, в тому числі й те, чи є можливість знайти для біженців з Криму безпечний притулок в Україні, чи зможуть вони після тимчасового проживання в США повернутись додому, чи можуть їх прийняти сусідні держави, родичі, що проживають там, – ділиться своїми міркуваннями Джон Вілкен.

Пріоритетом США у ставленні до біженців є підтримка їхнього тимчасового проживання. Якщо ситуація в країні, з якої вони втекли, нормалізується, то біженці повинні повернутись до дому, – додає він. 

Емі Кампос розповідає, що у її практиці досить часто трапляються випадки, коли біженці з арабських країн після тимчасового проживання в США переїжджають в ОАР, а біженці з Конго надають перевагу постійному проживанню в Єгипті. 

Проте більша частина біженців, які потрапили до США, роблять вибір на користь постійного проживання в цій країні. Але це – вже інша історія.

Боб Андерсон, президент і засновник IRIS

"США надає недостатньо допомоги біженцям. Думаю, що ця допомога повинна бути значно більшою. Якщо порівняти скільки горя принесла Америка Іраку з тим, як мало людей приїжджають сюди, то я думаю, що це – неспіврозмірно. Відчуваю почуття провини не за себе, а за уряд. Вважаю, що моя країна повинна робити більше. Індивідуально американці, як волонтери, багато роблять для мігрантів, але уряд, тобто глобальна система повинна змінитися".

Матеріал підготовлено в рамках програми професійного зростання USAID "Толерантність та національно-культурне різноманіття як запорука демократизації суспільства", м.Еймс, США