Василь Курій: Цілі родини годуються з лісу ще з перших років Незалежності

Василь Курій розповідає Варіантами про незаконні вирубку лісу у Старосамбірському районі, бездіяльність обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Галсільліс" та місцеві клани і групи з вирубок лісу.

Стежачи за варварськими вирубками в різних районах Львівщини, виникає враження, що лісоруби та борці проти вирубок грають за різними правилами гри: активісти обґрунтовують свою позицію згідно законів (зокрема, Лісового кодексу), а чиновники законодавство якось по-своєму трактують, і таким чином убезпечують себе від відповідальності.

Активісти та чиновники обов'язково мусять зважати на верховенство права, на Закон, і тому якихось шкурних інтереси тут навіть близько не може бути. Зокрема, й прогалин, які можна влаштовувати для легітимізації протизаконної діяльності. Тому мусимо працюємо згідно законів.

Я входжу до робочої групи при Міністерстві аграрної політики, що напрацьовує рішення про реформування підходу до лісового господарства та пропонує багато цікавих речей. І я пропоную їм вже і зараз працювати згідно Закону, який ми маємо.

Якось поїхав до Міністерства на засідання робочої групи і пояснив їм там: "Ви мене сюди викликали і я приїхав. Однак вартість поїздки зі Львова до Києва (і назад) – 700 гривень. За які гроші я повинен сюди до вас їздити та змінювати Закон? Я даю пропозиції у електронному варіанті, а ви вже їх вирішуйте”.

Ми звертаємо їхню увагу на проблеми, а нас змушують доводити до кінця вирішення цих проблем. Але нам важко це робити, адже ми годуємо сім'ї, працюємо, ведемо підприємницьку діяльність. Чому я побачивши та висвітливши проблему, змушений її вирішувати?

А саме законодавство не є шкідливим для лісу?

Яким би Закон не був, але його необхідно дотримуватись. Інколи лісоруби виправдовуються, що мовляв: "Ми би могли працювати згідно Закону, але на даний момент не можемо". Але нехай вносять тоді пропозиції та змінююють законодавство. Багато лісівників є депутатами місцевих рад, ведуть політичну діяльність, тобто можуть мати вплив на галузь.

Є чимало таких ситуацій, коли, наприклад, я фіксую факт порушення правил рубки та викликаю поліцію.

Поліція приїздить та констатує порушення, але відразу заявляє про обов'язкову присутність екоінспекторів, оскільки самим поліцейським важко кваліфікувати порушення. Однак екоінспектори також не в змозі прибути на місце порушення, адже необхідна заява від фізичної особи.

Тоді ми вчиняємо інакше. Спершу я звертаюся до екоінспекції. Вони приїздять і хочуть йти до лісу зі мною, а для цього потрібен час, потрібно відірватися від своїх турбот. Однак я проводжу з ними стільки часу, скільки необхідно і вони дають висновок. Але цього замало для того, щоб передати справу до суду.

Для цього ще потрібен висновок фінансової інспекції, яка чітко підрахує збитки, бо лише за наявності такої цифри справу можна передавати до суду. А якщо суми завданих збитків немає, то й справа розсипається в суді.

Тоді я мушу далі форсувати події, мушу далі думати, як мені змусити рухатися фінінспекцію. А потім, можливо, ще й піти під залу суду, щоб там відстоювати об'єктивне рішення, якось впливати на суддів.

Зараз активісти мають багато можливостей і я вважаю, що вони повинні робити якусь частинку роботи у процесі з вирубками лісу, оскільки витрачають на це власні ресурси (час та гроші), вони не можуть тягнути на собі усе, бо і держава мусить брати на себе якісь зобов'язання.

До того ж, згодом виникають якісь псевдоактивісти.

Торік у грудні, під час прес-конференції Ви повідомили про 57 відкритих кримінальних проваджень щодо вирубок у Старосамбірському районі. Чи є якийсь прогрес у розгляді цих справ?

Ні. Я не знаю чому так, але хочу наголосити на тому, що бачу спроби Старосамбірського відділу поліції, де є новий адекватний керівник, який працює там після Майдану. Але якщо реформа патрульної поліції відбулася, то кримінальної – ні.

А повноваження та підготовка цих людей є дуже обмеженими. Можливо, якби були відділи роботи з економічними злочинами (подібними до ОБХСС), то справи рухалися б швидше. Простим слідчим-криміналістам нелегко працювати, оскільки вони не мають достатньо повноважень.

Нагадаю ще раз, що без висновків Екоінспекції, Фінансової інспекції, Державної служби з питань праці (їхній висновок також дуже важливий) довести до кінця якусь відкриту справу дуже важко. Правоохоронці не можуть вести провадження, поки не мають всіх експертиз. А цих експертиз міліція не проводить. І це не кругова порука, це швидше недолуге законодавство.

Тоді ж Ви розповіли про те, що фіксували факти неправильної рубки Старосамбірським підрозділом комунального підприємства "Галсільліс": без документів, бульдозерами, неналежним чином повідомляє про заплановану рубку сільські ради. Адже ж це недостатньо просто повідомляти? Чи проводяться обговорення рубок у громадах?

На грудневій прес-конференції представники Галсільлісу запевняли нас в тому, що вони проводять громадські слухання щодо рубок. Я ж заявляю що цього не відбувається. Немає жодних слухань чи обговорень.

Є дуже багато сільських рад (Турківська міська рада, Верхньолужоцька сільська рада, Ясеницька сільська рада), де прийняли рішення про те, що на землях цих рад не можна рубати взагалі. І якщо вони прийняли таке рішення, то про що тоді можна говорити? Між іншим, Старосамбірська районна рада заборонила проведення суцільних рубок. І нехай тепер виконують, адже це думка громади.  

Є чинні рішення, хоча якщо керуватись законом, то відразу виникає враження про ще одну підміну понять (подібно як про псевдоактивістів). Лісгоспи щось перекручують і вдають, ніби усе погодили, хоча насправді нічого не відбувається.

Ми у селі Лопушанка-Хомина чотири чи п'ять разів проводили збори. До клубу приходило 30-50 людей, раз було майже 100, приміщення повністю заповнене, збираємо підписи, ведемо протокол зборів і просимо не рубати ліс, оскільки він ще не є достиглим і не є хворим. Селяни розуміються на цьому, оскільки живуть тут.

Але жодної реакції. Наступного дня приїхали трактори і далі собі працювали. Насправді сільські ради просто отримують лист з повідомленням про рубку на території сільради.

Листа реєструє секретар, який повідомляє лісорубам про погодження і на цьому все закінчується. Але ж у такий спосіб погодження не відбувається.

Торік у липні під час поїздки Львівщиною нардепів-єврооптимістів з вуст голови Турківської РДА Олександра Лабецького я дізнався, що у їхньому районі через вирубку лісів доходило до ледь не фізичних протистоянь між борцями проти вирубок та захисниками пилорам чи незаконних рубок. На Старосамбірщині ще такого немає?

Мусимо розуміти, що в кожному селі, де проводяться рубки є групи і клани, які в цьому зацікавлені. Бо ж як у Старосамбірському районі, так і в Турківському дуже важко знайти роботу. Робочих місць майже немає. І так сталося від перших років Незалежності, що цілі родини годуються з лісу.

Ось як це відбувається спільно з лісгоспами. Лісгосп приїздить у село, де хоче проводити рубку. Там він забезпечений підтримкою декількох кланів, оскільки лише так лісгосп більш-менш легітимно працювати. Більшість села тримається осторонь цього процесу, бо лісові клани від початку вже є сильнішими, оскільки мають гроші.

До того ж вони можуть замилювати очі решті селян обіцянками про те, що нададуть якісь матеріали на церкву чи школу. На цій рубці робочою силою не є лісорубна бригада, а це може підтвердити Держслужба з питань праці, а місцеве населення: залізничники, вчителі тощо. Вони рубають, але не отримують платні.

Спритніші мають деревину, а декому оплачують працю горілкою. Так селяни своїми ж руками нищать рідну природу, і саме у таких селах лісгоспи мають підтримку.

Лабецький говорив правду, однак на Старосамбірщині до такого ще не доходило. Навколо мене створюють великі хвилі чуток чи брехливої інформації про те, що я (чи якась групка людей) не дає людям жити. І я не знаю хто може нас захистити.

Бо ми захищаємо деревообробників, ми хочемо домогтися збереження мораторію на вивіз лісу, ми за прозорі правила гри у лісі, зрештою захищаємо підприємця, який легко може купити деревину на відкритих торгах.

Але до підприємця нелегко достукатися, оскільки він звик працювати за описаною схемою. Тому нелегко уявити, який існує спротив діяльності активістів-борців проти вирубок з грубим порушенням законодавства.

До того ж є такі цифри щодо лісгоспів: один – це 90 працівників, другий – 120 працівників, і це вже – 200 (плюс їхні сім'ї). Сто підприємців та їхні сім'ї плюс ділки – і в темі маємо тисячі людей. Їх не можна назвати бандитами чи злодіями, адже вони, можливо, просто виживають.

Тому на нашу хвилю за прозорість може підніматися вдвічі більша хвиля про те, що ми "не даємо людям жити".

А у робочій групі з питання реформування підходів до управління лісовими ресурсами при МінАПК заводили мову про можливість легалізації роботи цих людей, які незаконно рубають ліс аби вижити?

Там про таке не говорили, оскільки йшла мова про далекі від практики речі. Наприклад, про зміни законодавства про торги.

Щодо легалізації я розмовляв не одну годину з людьми, які працюють у лісі, переконуючи їх у тому, що у лісі для них є вдосталь легальної роботи: охороняти, вибірково і акуратно різати.

Але для цього варто зареєструватися, підприємці, які використовують вашу роботу мусять подбати про вашу зарплатню, безпеку під час роботи, пенсію тощо. Однак просвітництво дається нелегко, бо така їхня поведінка ввійшла у звичку.

Їм варто пропонувати альтернативу. Створювати на місцях туристичні шляхи, спонукати їх садити ліс тощо.

Нещодавно обрали нового керівника Галсільлісу. Маєте якісь відгуки про це комунальне підприємство?

Я не знаю особисто новообраного керівника. Однак маю питання. Мені хтось може пояснити в чому є прибуток лісового господарства Старосамбірського району, якщо комунальне підприємство "Галсільліс", яке не має жодної бензопили, жодної лісопильної бригади та власного приміщення, вирізало ліси та має борг у майже 10 мільйонів. Звідки він взявся? Це ж феномен!

Якщо навіть у одному районі працювати чесно і прозоро, то буде дуже важко, оскільки ліс буде дорогим. Якщо ж заборонити їм використовувати гусеничну техніку (про що йдеться у мораторії), офіційно створити лісопильні бригади, що обладнані касками та іншим спорядженням, платити зарплатню та унормувати робочий час, то куб лісу на чорному ринку буде в рази дешевшим.

Тому окремо взятому району чи окремо взятому лісгоспу вийти на ринок буде майже неможливо. А ціна лісу на ринку мусить бути більшою, щоб лісгоспи могли господарювати за виручені з проданого лісу гроші. Якщо ж цього не можна зробити, то принаймні необхідно зупинити це варварство.

Держава мусить дотувати кошти на відновлення лісів, створювати лісовідновні бригади при лісгоспах, залучати молодь, школярів, пластунів, залучати грантові кошти або впроваджувати обласну (чи навіть державну) цільову програму для відновлення лісу.

А Галсільліс – це така територія, де вже апріорі неможливо навести порядок. Це нежива структура. І Старосамбірський підрозділ Галсільлісу не може працювати, бо не має лісовпорядних документів. Я це точно знаю.

А лісовпорядні документи регламентують їхню роботу. Лісовпорядні документи це своєрідний прейскурант про фактаж лісу.
На підставі лісовпорядних документів виписують лісорубний квиток. Якщо немає лісовпорядного документу, що ж вони виписують? У тих лісорубних квитках постійно записують занижену асортиментну вартість: 200 м³ деревини, з них – 40 м³ ділової та 160 м³ – дрова. Це нонсенс.

Вони не прив'язуються до лісовпорядних документів, згідно яких можна зрозуміти реальний стан справ у лісі. Стиглого лісу, який можна різати, вже майже немає, а хворого лісу немає у такій кількості, яку нам повідомляють.

Зараз триває судова справа у якій  Анатолій Дейнека і директор ДП "Славський лісгосп" Сергій Кокоць позиваються до Віталія Майбороди, який критично у фільмі-розслідуванні висловився на адресу ДП "Славський лісгосп" та Анатолія Дейнеки, чим поширив недостовірну інформацію. Зокрема, Віталій Майборода заявив, що гроші, зароблені на продажі лісу, використовують настільки неефективно, що будівництво доріг можна вважати фактично відмиваням ("закопуванням") коштів. А лісові дороги будують вкрай неякісно. Старосамбірському районі Ви спостерігали подібну ситуацію на лісових дорогах?

Їх будують з кричущими порушеннями. У технологічній схемі рубок передбачено дорогу, якою вивозиться ліс. Але зазвичай так не роблять.

Тому що ця дорога або вкрай знищена, або заросла, або некомфортна, бо пролягатиме через населений пункт в якому проїхати важкій техніці з деревом не дозволять люди. Тоді вони гусеничними тракторами пробивають дорогу куди захочуть. У селі Лопушанка є пробита дорога, якої немає на мапах, але нею тягнуть ліс і це вже кримінал.

А щодо ремонту наявних доріг. Проводили ми якось в одній з сільрад громадські слухання і запитали там про кількість відремонтованих доріг. І нам ніхто нічого не відповів. Після цього лісоруби взяли орендовану важку техніку, поїхали до річки, набрали шутрів (піщано-гравійна суміш), знищили русло річки і повезли й висипали їх на місце "дороги". І це вже вважається, що вони зробили дорогу. Хоча є і виняток, коли держпідприємство привезло матеріали для дороги з кар'єру.

У районі є декілька підприємців, які мають лісорубні бригади. Однак їх діяльність варто заборонити, бо у лісі повинні працювати лісники та спеціалісти. Валкою лісу повинні займатись бригади від лісгоспів. Має бути 5-10 бригад, які зайдуть у ліс, звалять усе потрібне та відповідатимуть за свої дії. А потім до них на склад піде підприємець і купить деревину.

А зараз Галсільліс дає квитки і відправляє підприємця аби той домовлявся з громадою, якій належить та чи інша ділянка лісу. Десь виникає ажіотаж, а десь – домовляються і заходять у ліс.

Бувають й такі випадки. Один підприємець, який має бригаду, отримує у Галсільлісу 10 лісорубних квитків, які він роздає своїм друзям-підприємцям, які не мають бригад. Тоді всі вони заходять в ліс: той – в один квартал, той – у інший. І вони разом просто вбивають цей кавалок лісу.