Третій раз у шостий клас

17 сесія 6 скликання Львівської обласної ради продовжує застигати у галицькому безчассі.

Львівська обласна рада давно відома у білому світі як територія безнадії та бентеги. Сіра зона між пеклом та чистилищем, щось настільки незмінне у мінливому світі, що аж споконвічне, поросле мохом та багном. Застигле, пропаще місце сонного царства зі специфічними кольорами та неповторною аурою. Чи тут щось пороблено чи це просто так, збіг безчасся та місця, колись досліджуватимуть вдячні нащадки. Хоча, які збіги можуть бути на святій львівській землі з її еланами та конкордами?

Символічно, що на цій застиглій території власному капеланові з прізвищем комсомольського піонера дарують саме годинника, щоб він завжди міг повернутися додому з цієї пустки у власний скит. Щоб не загубився у владних коридорах чи не заплутався у підкилимних іграх, чи, не дай Боже, його не намахали на віки вічні доленосні жирандолі своїм спокусливим полиском.

Тішить, звичайно, що поміж перманентних мітингів, штурмів та суперечок хоч щось у цьому мінливому світі залишається незмінним, повсякденним і, так би мовити, хронічним. Приємно, звісно, що у це передвиборче лихоліття перша сесія Львівської обласної ради після літніх канікул 2018 року майже нічим не відрізняється від своїх вікопомних попередниць.