Володимир Квурт: Власники заводу "Екран" проігнорували думку Винників та Підберізців

Розмова Влодка Лучишина з міським головою Винників Володимиром Квуртом у програмі "Великий Львів" в етері Львівської хвилі.

Винники знову стали інфоприводом через розмови довкола цинкового заводу.

Завод гарячого цинкування, якщо точніше.

У чому тут скандал? Звідки все це виникло і наскільки це насправді загроза, бо для мене вже саме слово "цинк" звучить неприємно.

Я працюю у місцевому самоврядуванні десять років з різними перервами. І більшість проблем, між сусідами, між чиновником і мешканцем, між підприємцем і людьми, зазвичай, від непоінформованості. І найстрашніше, що від небажання вести діалог, небажання пояснити, небажання прийти вчасно, небажання надати документи чи якось поінформувати, що ти плануєш робити.

Шановані власники заводу "Екран" з міста Стрия роблять чимало: створюють робочі місця, займають патріотичні позиції тощо. Але чомусь так сталося, що вони проігнорували думку Винників, Підберізців, Підбірців та Лисинич. І це неправильно. І це обурило людей, оскільки вони не надали достатньої інформації, щоби переконати їх у безпечності запланованого виробництва. Їхню інформацію, до речі, спростували безпосередньо в залі під час слухань.

Історія дещо дивна, тому що в 2017 році на генеральному плані ще тоді села Підберізці (бо не було ще ОТГ) виник такий значок "цинковня", ніби маленька промислова зона. Коли ми зробили запити, бо інформація проходила через обласну архітектуру, то нам відповіли, що немає за що хвилюватися, бо це склад і там щось робитиметься з цинковими трубами. Ми ще тоді їх попередили про можливі наслідки, якщо там розпочнеться виробництво, але вони відповіли, що все буде добре та пообіцяли громадські слухання.

Але минає час, а документи у них якісь непереконливі. Дають матеріали з проведення громадських слухань щодо будівництва заводу гарячого цинкування, а там було лише одинадцять осіб. Один мешканець Підберізців, шість, здається, мешканців Стрия та чотири мешканця Львова. Кажуть, що навіть було повідомлення в газеті, але пахне воно такою, знаєте, швидше фількиною грамотою, ніж бажанням продемонструвати, що таке слухання. А скільки людей прийшло на громадське обговорення у Винниках? У залі на триста місць було більше тисячі осіб. Тобто позиція громади очевидна.

Сподіваюсь, що представники "Екрану" таки приїдуть та продемонструють відео своєї технології, проект заводу (якщо вони вже так декларують дотичність до проекту італійської проектної організації) та екологічний розрахунок. Бо ось нам показують процес цинкування: жовті випари ідуть з великої ванни, стоїть чоловік без жодних захисних речей і опускає туди трубу. Люди на це дивляться і не розуміють куди саме щезають випари? Але відповіді немає. Вони заявляють про екологічне виробництво в Стрию, озвучують відстань до житлових будинків, а вона відразу не відповідає дійсності, бо є заміри та проектна документація. Питаємо про експертизу проекту чи навіть чинного виробництва у Стрию, і вони, звичайно, відповідають, що їх постійно перевіряють, але встає представник екології і каже, що їх просто не пускають на підприємство. І після такого в людей довіри більше не з'являється.

Не з'являється абсолютно.

Технологія – це прекрасно. Вони можуть нас переконати в утилізації всіх відходів, у тому, що зберуть та вивезуть їх до Німеччини, але якщо, не дай Боже, станеться аварія, то ці випари підуть у повітря. І ця хмара піде бік Винників та Підберізців, де мешкають наші діти, друзі, батьки та близькі. Чи можемо ми так ризикувати? До наших помешкань 300 метрів, до фільтрувальної станції Львова також 300 метрів, а до наділів Лисинич – ще менше.

Не забуваймо, що живемо в часи війни. Якщо якась терористична група захоче уразити наше місто, то, будь ласка, ось вам провокація на такому підприємстві. А поруч, нагадаю ще раз, фільтрувальна станція, яка постачає воду значній частині Личаківського району, частині Сихівського та Тракт Глинянський аж до Шевченківського

Пів Львова.

Звичайно. І що за мотивація у власника ТОВ "Екран" Зіновія Карпінського будувати завод в межах кільцевої дороги? Мине п'ять-десять років, Львів розвиватиметься і житло однаково перейде за кільцеву дорогу. Будуть багатоповерхові будинки чи сучасна інфраструктура, а тут, нате, проблемна ділянка. Не може хімічний завод залишатися в межах великого міста, тому що це ризиковано з будь-якої точки зору.

Треба сідати за стіл перемовин, заспокоювати громаду, зупиняти будівництво та шукати вихід з цієї ситуації. У нас достатньо промзон, які можна відновити та розмістити це виробництво. Чи продати його та розмістити якісь торгові заклади. Кільцева дорога вже перетворилася в місто, там вже чимало обабіч різних салонів, які пропонують свої послуги, і земля там доволі дорога. Я переконаний, що власник нічого не втратить. Маю інформацію, що буквально за 250 метрів від цього місця, на землі Підберізців, готують будівництво гіпермаркету з розважальним центром. Веселі ж будуть там розваги поруч з таким виробництвом.

Мусить бути мудрий компроміс. Я би застеріг власників цього підприємства від подальших кроків, бо позиція громади буде ще більш радикальною. Ми не у ті часи живемо, щоб розділяти тут мешканців. У нас є ворог, а країна потребує єдності. Маємо об'єднати зусилля, щоб давати відсіч російській агресії, знайти в собі сили, щоб стати сильнішими.

Коли ми говоримо про промисловий  Львів, про те, що треба реабілітувати старі підприємства чи будувати нові підприємства, то ми можемо зіштовхнутися з тією загрозою, що львів'яни будуть проти нових підприємств. Маємо вже історію зі сміттєпереробним заводом.

Довіри все менше якраз через ігнорування думки людей. Але так, Львів переважно був містом приладобудування: Львівприлад, Мікроприлад, ЛОРТА тощо. Це відносно екологічні підприємства, бо от, наприклад, Кінескоп, вже екологічним не назвеш. Довкола цього виробництва виросли житлові квартали, хтось, певне, слідкував за цими речами, хоча радянська влада часто не звертала особливої уваги на їхню безпечність.

Маємо зрозуміти важливість креативних кластерів, мати своїх представників і залишатися в тренді розвитку світової економіки. Але не варто забувати і про те, що без власного виробництва Україна залишатися таким собі сировинним придатком. Ми віддали свої ринки, залишилися без власного виробництва, а виробничі майданчики чомусь вирішили забудовувати житлом. Не зберегли, не зробили там бізнес-інкубатори і тепер ці забудови створюють додатковий тягар на інфраструктуру. Робочих місць там немає, а є лише мешканці, які хочуть робочих місць. Це додатково тисне на транспорт, утворюються проблеми з трафіком і, відповідно, з'являється дисбаланс у розбудові міста.

Саме тому нині так важливо вести діалог, а Верховна Ради має простимулювати відновлення українського виробника, який матиме перевагу над будь-яким іншим виробником.

Як?

Через тендер. Хоча мені прикро, коли я оголошую тендер з ремонту доріг чи будівництва садочка, бо у них беруть участь різноманітні фірми: від українських і до міжнародних. А я хотів би мати право, якщо ми говоримо про невеликі об'єкти, надавати перевагу підприємствам, які працюють на території міста Винників або Львова. Це робочі місця та податки. І якщо їм не даватимуть роботи, то де ж вони себе реалізують? Якщо у Львові не їздитимуть львівські автобуси та тролейбуси, то кому вони ще будуть потрібні?

Чому іноземна фірма, яка подається у Сполучених Штатах на тендер, повинна подати пропозицію щонайменше на 25% нижче, ніж пропонує локальний виробник? Вони цього не соромляться, а чому ми соромимося підтримати свого? Чому у нас до сьогодні немає можливості доступного кредиту? Невже хтось вірить, що під 30% річних можна організувати виробництво з величезними ризиками? Це продукція без ринку збуту.

Я нещодавно був на підприємстві "Мальва", яке розпочинало з виготовлення взуття, а нині це вже велика корпорація, яка займається будівництвом, виготовленням металевих конструкцій тощо. Це молоді та світлі люди, яким не потрібна допомога. Їм потрібно лише зменшити зайву вагу держави і дати можливість зменшити величезний об'єм непотрібної звітності, яка обмежує їхні можливості. Вони зацікавлені, вони також ходять цими вулицями з обшарпаними будівлями і хочуть долучитися, але процедура, контроль, шалена кількість органів лише відбивають у них будь-яке бажання.

Якщо Львів хоче повернути собі міць та впевненість у завтрашньому дні, то йому треба про це думати. Думати, співпрацювати з громадянами, готовити виробничі майданчики чи промислові зони за межами кільцевої дороги, за межами населених пунктів, які знаходяться вже практично в приміській зоні. Прокладати туди інфраструктуру, забезпечувати транспорт, комунікації, очисні споруди тощо. Це наше майбутнє. Це ми повинні формувати велич Львова.