Алла Нижник: Нам потрібен Банк ідей

Коронакарантин оголив важливу проблему: у нас відсутні стратегії та ідеї, а також немає майданчиків для їхнього обговорення та вироблення конструктивних пропозицій, які реально можна втілити в життя. Карантин завершиться і ми будемо жити, а дехто навіть працювати. Момент закінчення нашого перебування вдома ми всі очікуємо з нетерпінням, але далеко не всі розуміють, що він не означатиме поверненням до звичного життя. Світ довго не стане таким, як був, а, можливо, вже ніколи не буде таким, яким ми його знали до пандемії.

Коли коронавірус прийшов до нас, в Україну, а це сталось за два місяця після спалаху епідемії в Китаї, то наша влада та суспільство виявились не готовими до випробування. Минуло вже три місяці і ми розуміємо, що влада також має туманні уявлення щодо шляхів виходу з карантину та повернення до іншого, боязко казати, нормального життя.Інформація, яку продукує український уряд, якщо глибше вдатися в зміст заяв його представників, не викликає довіри.

Наприклад, обіцянка прем'єр-міністра Дениса Шмигаля про намір забезпечити роботою тих, хто її втратив через карантин, шляхом залучення на будівництві доріг. Тобто уряд запропонував добре відомий ще з часів Великої депресії 30-х років минулого століття шлях подолання кризи, навіть не адаптувавши досвід минулого до сучасних умов. У минулому столітті безробітні справді масово залучались до будівництва доріг у США та Німеччині, а також до реалізації інших державних інфраструктурних проєктів. В першій половині ХХ століття це було реально обґрунтовано низьким технічним оснащенням процесів будівництва. Але за сто років будівна галузь кардинально змінилась коштом сучасних технологій. Сьогодні більшість робіт, зокрема, з будівництва доріг вже механізували та автоматизували. До того ж в Україні державні замовлення на ремонт доріг, оскільки їхнє будівництво все ще відсутнє, отримують переважно закордонні підрядники. В іноземних компаніях, які вміють якісно ремонтувати дороги, основні роботи виконують саме закордонні фахівці. І все тому, що Україні не готують такого рівня фахівців для виробництва через руйнування системи профтехосвіти.

Можливо, Шмигаль, мав на увазі інший вид ремонту доріг – укладання безробітними бруківки? Цей спосіб ремонту доріг, дійсно, і сьогодні виконується лише вручну. Але масове залучення безробітних до брукування доріг і тротуарів є досить проблематичним. Знову ж таки потрібно мати певні мінімальні навички, іншими словами, володіти ремеслом та мати практичний досвід для того, щоб виконувати такі роботи відповідно до вимог підрядника. До того ж обсяги робіт з брукування незначні та і є вони далеко не в кожному населеному пункті. Зазвичай, брукування здійснюється коштом міських бюджетів, а їхнє наповнення сьогодні різко впало. Влада на місцях стурбована тим, як би вижити, їй зараз не до ремонтів. За державні гроші ж ремонтуються міжміські дороги загального призначення, на яких, як покриття, використовують асфальтобетонні та інші суміші, а не бруківку.

Не менш дивують розбіжності між заявами та діями українського уряду щодо заробітчан, які не з власної волі повернулись в Україну. З одного боку ми чуємо про фінансову допомогу для екс-заробітчан та розробку програм їхнього працевлаштування чи допомогу у відкритті власного бізнесу в Україні. А з  іншого лише бачимо, як з дозволу уряду для них організуєть спецрейс у Фінляндію, де є реальна сезонна робота та стабільні заробітки. Взагалі бажання звузити тему подолання масового безробіття в умовах карантину лише до допомоги виключно 200 тисячам заробітчанам, які повернулись, звучить як знущання над тими мільйонами українців, які протягом останніх років чесно працювали та сплачували податки на Батьківщині, а сьогодні їх позбавили можливості отримати адекватну підтримку з боку держави в ситуації, яку вона ж визнала як форс-мажор.

Невміння визначити пріоритети та вибудувати ефективну комунікацію з населенням, і в підсумку, неадекватне реагування на ситуацію демонструє також регіональна влада. Наприклад, керівництво Львівської ОДА чомусь дуже турбується лише проблемами туристичного бізнесу, і навіть озвучило пропозиції швидше дозволити працювати готелям та хостелам. Такі заяви дивують і наводять на думку про низький професійний рівень тих, хто керує областю. Невже державні мужі не розуміють, що в закладах туризму не буде клієнтів до того часу, поки не запрацює міжміській та міжнародний транспорт?

Заяви щодо порятунку туристичної галузі на Львівщині можна назвати неадекватними й передчасними хоча б з огляду на критичну ситуацію в аграрному секторі, що є лідером економіки області. Обсяг сільськогосподарського виробництва у Львівській області у січні-березні 2020 року у порівнянні з січнем-березнем 2019 року зменшився на 3,2%. Тепла зима, якій ми так всі раділи, оскільки отримували смішні рахунки за газ, привела до падіння рівня води у річках. Поля не доотримують вологу. І це вже п'ятий рік поспіль. ООН б'є на спалах та попереджає про те, що цього року посуха призведе до неврожаю і, як наслідок, голоду, якого світ не знав останні 100 років. Ось тому на цьому тлі турбота львівської влади про хостели є не лише гіпертрофованою, але й просто недоречною навіть за умови, якщо такі заяви пролобіював туристичний бізнес.

Здивувала також і команда міського голови Львова Андрія Садового. Раніше вона підхоплювала і присвоювала собі всі креативні ідеї, які можна було без особливих зусиль реалізувати у місті. В умовах карантину, вірогідно, що у стані панічного страху за своє існування та добробут, Садовий і його команда втратила ось цю чутливість до гарних ідей та пропозицій, а тому заборонила діяльність кінотеатру просто неба, де люди б могли переглядати фільми з автомобілів. Обґрунтування заборони звучить дивно, адже порахувати автомобілі та контролювати людей в них не є проблемою в епоху цифрових технологій. Поза тим, ймовірно, що Садовому просто вигідно тримати зараз людей в напрузі, позбавивши їх можливості отримувати позитивні емоції.

Карантин оголив важливу проблему: у нас відсутні стратегії та ідеї, а також немає майданчиків для їхнього обговорення та вироблення конструктивних пропозицій, які реально можна втілити в життя. Потрібно негайно ініціювати та створити Банк ідей щодо виходу з кризи, запустити в різних форматах Платформу порятунку Львівщини, яка б дала позитивний результат, а також вказала на необхідні ресурси, щоб ініціативні люди там змогли відшукати для себе підказку для дії.

Насім Талеб, автор "Чорного лебедя", в кризових ситуаціях рекомендує не покладатись на думку і прогнози визнаних авторитетів, а звернути увагу на стратегії та сценарії, які раніше видавались нам фантастичними чи неймовірними. Однак проблема в тому, що до цього часу в нас немає ані перших, ані других. Попри це,  ситуація поки не є критичною, а лише тривожною. Щодо перспектив, то вартує відкинути панічний страх та боязнь перед майбутнім, взятись за розум й спробувати змоделювати усі можливі сценарії та моделі його розвитку. Тобі ми разом обов'язково переживемо ці важкі часи та вийдемо з них сильнішими й досвідченішими.